Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 червня 2020 року
у справі № 179/1043/16-ц[3]
Цивільна юрисдикція
Щодо спадкування права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до районної державної адміністрації, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в області, про визнання у порядку спадкування прав засновника селянського (фермерського) господарства «СПАС» (далі - СФГ «СПАС») та права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства.
Суд першої інстанції ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позовні вимоги частково: визнав за позивачкою в порядку спадкування за законом право засновника СФГ «СПАС» в обсязі, визначеному статутом; відмовив у задоволенні іншої частини позову.
Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін у частині відмови цим судом в задоволенні вимоги про визнання за позивачкою у порядку спадкування за законом після смерті засновника права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що ст.ст. 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також ст. 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Право користування земельною ділянкою на підставі державного акта на право користування землею не є особистим немайновим правом, що не підлягає спадкуванню згідно з приписами ст. 1219 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду: згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.
Право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і зауважує, що ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком і, на думку Великої Палати Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об'єктом спадкування.
Висновки: право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою спадкодавцеві для ведення селянського (фермерського) господарства, на відміну від права постійного користування нею, за змістом приписів ст. 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції могло належати лише фізичній особі та згідно з ч. 1 ст. 55 цього кодексу у тій же редакції було об'єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Ключові слова: правове регулювання довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, володіння земельною ділянкою, спадкування нерухомого майна, перехід права користування на земельну ділянку, підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, спадкування майна фермерського господарства
