Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 грудня 2019 року
у справі № 188/1124/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо спадкування права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства
Аналогічна правова позиція висловлена
Великою Палатою Верховного Суду в постанові
від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у області, третя особа управління Держгеокадастру у районі, в якому просив визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою на території сільської ради в порядку спадкування після померлого батька ОСОБА_3.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що станом на день видачі 21 вересня 2001 року державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства та станом на день відкриття спадщини 21 листопада 2004 року ним було успадковане право постійного користування землею для ведення селянського господарства і при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Враховуючи наведене, він може набути в порядку спадкування право постійного користування землею після його батька ОСОБА_3.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
За змістом ст.ст. 6, 50 ЗК України (у редакції, чинній на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
П. 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- п. 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.
Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов'язків, крім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
Висновки: право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, може бути визнано таким, що успадковане фізичною особою, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.
Ключові слова: спадкова маса, спадкування нерухомого майна, перехід права користування на земельну ділянку, підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, земельні права засновника фермерського господарства, спадкування майна фермерського господарства
