Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 грудня 2020 року
у справі № 925/27/18
Господарська юрисдикція
Щодо обставин, що підлягають встановленню при вирішенні питання наявності чи відсутності підстав для встановлення сервітуту за рішенням суду
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові
від 29.01.2020 у справі № 920/1204/17
Великою Палатою Верховного Суду в постанові
від 25.06.2019 у справі № 911/2701/17
та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах
від 09.12.2019 у справі № 607/20779/14-ц
від 17.09.2018 у справі № 686/3104/16-ц
від 21.03.2018 у справі № 379/794/16-ц
Фабула справи: ТОВ "Тропікал Парк" звернулося з позовом до ТОВ "Східне партнерство" та міської ради, в якому просило встановити сервітути для здійснення ТОВ "Тропікал Парк" щоденного цілодобового проходу і проїзду на транспортному засобі на земельну ділянку, а саме до вантажно-розвантажувальної зони, зони обслуговування електричного трансформатора та вантажно-пасажирських ліфтів будівлі торгово-розважального та офісного центру, з дороги загального користування через земельну ділянку, яка знаходиться в оренді у ТОВ "Східне партнерство", відповідно до судової земельно-технічної експертизи, та вважати укладеним договір земельного сервітуту у редакції, викладеній у зазначеній заяві.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, повністю відмовлено у задоволенні позову.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ "Тропікал Парк" посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм ст.ст. 401, 402, 404 ЦК України, ст.ст. 98 - 100 ЗК України у аналогічних правовідносинах, викладених в постановах від 05.12.2019 у справі №310/8975/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 351/1146/16-ц, від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17, від 17.09.2018 у справі № 127/1417/16-ц, від 17.09.2018 у справі № 686/3104/16-ц, від 21.03.2018 у справі № 379/794/16-ц, від 20.09.2018 у справі № 918/370/17, від 19.06.2018 у справі № 2а-1147/10, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц, від 14.03.2018 у справі № 551/176/16-ц.
Правова позиція Верховного Суду: у ст. 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст. 404 цього Кодексу право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Порядок та особливості встановлення земельних сервітутів конкретизовано в ЗК України відповідно до ст. 100 якого сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
При цьому у ст. 98 ЗК України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Відповідно до ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема, у вигляді права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. При цьому за змістом цієї статті перелік земельних сервітутів, що визначені в ній, не є вичерпним.
З викладеного убачається, що метою встановлення земельного сервітуту на певний строк чи без зазначення строку є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки у ефективному її використанні. При цьому однією з основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є неможливість задоволення такої потреби землекористувача у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо.
Висновки: при вирішенні питання наявності чи відсутності підстав для встановлення сервітуту (у тому числі земельного) за рішенням суду обов'язковому дослідженню підлягає можливість нормального використання позивачем своєї власності без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а також можливість задоволення його потреб яким-небудь іншим способом.
Ключові слова: права на чужі речі, відсутність доступу до земельної ділянки, встановлення предмету доказування
