Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 червня 2020 року
у справі № 210/57/19
Цивільна юрисдикція
Щодо відшкодування моральної шкоди членам сім'ї працівника, який загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконанні трудових обов`язків
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та просила стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Мотивація касаційної скарги: ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» зазначає, що відсутні правові підстави для покладення на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відповідальності у деліктному зобов'язанні на загальних підставах, оскільки відсутні неправомірні дії відповідача, які призвели до завдання шкоди потерпілій внаслідок нещасного випадку особі, та відсутня вина підприємства у завданні шкоди.
Правова позиція Верховного Суду: згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, яка діяла на момент нещасного випадку) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
На момент нещасного випадку, який стався з ОСОБА_2, були чинними Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року (далі - Правила).
Відповідно до п. 4 Правил відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров`я (надалі - потерпілому) складається з: виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги померлому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо). За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.
Згідно з п. 11 Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.
Чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім'ї потерпілого, а ст. 440-1 ЦК Української РСР була передбачена можливість відшкодування моральної шкоди лише тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Висновки: оскільки нещасний випадок на виробництві з особою - батьком позивача стався у вересні 1998 року, порядок відшкодування моральної шкоди на час виникнення спірних правовідносин регулювався ст. 440-1 ЦК Української РСР, ст. 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, чинній на момент настання нещасного випадку) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, якими не передбачалося право членів сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві, у судів були відсутні правові підстави для задоволення позову позивача - доньки загиблого .
Ключові слова: підстави відшкодування немайнової шкоди, відповідальність роботодавця за смерть працівника, спори за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків, підстави відшкодування завданої працівнику шкоди
