Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 серпня 2026 року
у справі № 344/4082/23
Цивільна юрисдикція
Щодо відшкодування майнової шкоди особі, яка втратила можливість отримувати кошти на утримання дитини внаслідок протиправних дій медичного закладу
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного закладу «Прикарпатський центр репродукції людини» Міністерства охорони здоров'я України, третя особа - Міністерство охорони здоров`я України, про відшкодування майнової й моральної шкоди.
Рішенням міського суду І в задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення міського суду Івано-Франківської області скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ДЗ «Прикарпатський ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 56 400,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 800 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: представник ДЗ «Прикарпатський ЦРЛ» - адвокат вважає, що твердження позивачки про надання працівниками відповідача некваліфікованої медичної допомоги, вчинення ними протиправних дій та порушення методики лікування не підтверджено жодними доказами. Не можна вважати встановленими та підтвердженими вказаними судовими рішеннями, що саме дії працівників ДЗ «Прикарпатський ЦРЛ» призвели до виключення актового запису про батьківство, та інших конфліктів з чоловіком. Стверджує, що позивачкою не надано жодного доказу, що підтверджує заявлений нею розмір моральної шкоди (медичних довідок, висновків психолога або психіатра, доказів звернення за допомогою, свідчень про порушення звичного способу життя, обґрунтовуючи наявність та розмір шкоди виключно власним твердженням про пережитий «шок»).
Правова позиція Верховного Суду: враховуючи встановлені в справі обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що працівники ДЗ «Прикарпатський ЦРМ» вчинили протиправні дії у процесі лікування безпліддя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зокрема, використали допоміжні репродуктивні технології, які передбачені розділом V «Донація гамет та ембріонів» Порядку № 787, без відповідної згоди позивачки та її колишнього чоловіка, фактично лікарями самовільно змінено метод лікування.
Наслідком таких дій працівників ДЗ «Прикарпатський ЦРМ» став факт відсутності кровного споріднення між ОСОБА_5, ОСОБА_2 та дитиною, виключення відомостей про ОСОБА_2 як батька ОСОБА_3. Тобто встановлено, що є прямий причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями працівників відповідача та ухваленням рішення про виключення відомостей про ОСОБА_2 як батька ОСОБА_3.
Водночас, апеляційний суд виснував, що втрата позивачкою права на отримання присуджених на користь дитини аліментів, не є матеріальною шкодою, завданою їй, оскільки аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України) і сплачуються на дитину особі, з якою дитина проживає. Позивачка ж не заявляла позовні вимоги в інтересах дитини, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Верховний Суд з таким висновком не погоджується з огляду на таке.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України).
Майнова шкода у розумінні статті 1166 ЦК України полягає у будь-якому зменшенні майнової сфери потерпілого та охоплює негативні майнові наслідки, які перебувають у причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.
Для відшкодування шкоди необхідно встановити: наявність шкоди; протиправність поведінки; причинний зв`язок; вину заподіювача.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Так, за вимогами статті 179 СК України неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до ЦК України.
Водночас Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції надто формально витлумачив статтю 179 СК України та неправильно визначив суб`єкта майнової шкоди.
Дійсно, відповідно до частини першої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Однак зазначена норма не виключає того, що особа, яка фактично утримує дитину та проживає з нею, має самостійний майновий інтерес у належному виконанні іншим із батьків обов'язку щодо утримання дитини.
У справі, що переглядається, встановлено, що внаслідок протиправних дій працівників медичного закладу було виявлено відсутність біологічного споріднення між ОСОБА_2 та дитиною, що стало безпосередньою підставою для виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження та припинення його обов'язку зі сплати аліментів.
Отже, саме неправомірні дії відповідача спричинили припинення законного джерела утримання дитини, а весь тягар її матеріального забезпечення був покладений на позивачку. За відсутності протиправних дій відповідача позивачка не несла б одноосібно витрати на утримання дитини в обсязі, який виник після припинення аліментних зобов'язань ОСОБА_2. Крім того, необхідно враховувати, що позивачка, яка самостійно несе тягар утримання дитини ОСОБА_3 , не є його біологічною матір`ю саме внаслідок протиправних дій відповідача, що беззаперечно встановлено судами.
Майнова шкода у цьому випадку полягає не у втраті права власності на аліменти як такого, а у збільшенні витрат позивачки на утримання дитини та втраті гарантованого законом механізму участі другого з батьків у забезпеченні потреб дитини, що перебуває у прямому причинному зв`язку з неправомірними діями відповідача, самостійного несення тягаря утримання дитини, якій вона не є біологічною матір'ю.
Тлумачення апеляційного суду фактично означає, що особа, яка через протиправні дії третіх осіб була позбавлена можливості отримувати від другого з батьків кошти на утримання дитини, взагалі не має права на компенсацію відповідних майнових втрат, хоча саме на неї покладається обов`язок забезпечувати належні умови життя дитини.
Такий підхід суперечить принципу повного відшкодування шкоди, закріпленому в статті 1166 ЦК України.
Під час визначення наявності майнової шкоди вирішальним є не формальний статус аліментів як власності дитини, а факт виникнення у позивачки додаткових майнових витрат та втрати джерела фінансування утримання дитини внаслідок протиправних дій відповідача, про що вона прямо заявляла у позовній заяві, поясненнях, касаційній скарзі.
Висновки: якщо внаслідок протиправних дій медичного закладу встановлено відсутність біологічного споріднення між особою, яка була записана батьком дитини, та дитиною, а наслідком цього стало припинення аліментних зобов'язань такої особи, то особа, з якою проживає дитина та яка здійснює її утримання, має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі втраченої можливості отримувати кошти на утримання дитини, оскільки такі втрати перебувають у прямому причинному зв`язку з протиправними діями заподіювача шкоди. Сам собою факт того, що аліменти відповідно до статті 179 СК України є власністю дитини, не виключає виникнення майнової шкоди у особи, яка через неправомірні дії відповідача була змушена самостійно нести витрати на утримання дитини замість особи, яка до цього виконувала відповідний обов`язок.
Ключові слова: відповідальність медичного закладу, компенсація шкоди, завдана пацієнту шкода, право на аліменти
