Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 лютого 2019 року
у справі № 569/3708/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо проникнення до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє
Фабула справи: вироком міського суду ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК. Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без зміни.
Мотивація касаційної скарги: винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, не доведена належними та допустимими доказами. Висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Скаржник вважає, зокрема, заяву ОСОБА_3 про вчинення злочину, інформацію за результатами проведення негласних слідчих дій, дані протоколу огляду місця події та докази, отримані під час проведення вказаної слідчої дії, а також висновки експерта недопустимими доказами. Указане залишилось без уваги суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 404, ст. 419 КПК відповідних доводів апеляційної скарги не перевірив, обставин кримінального провадження в апеляційному порядку не дослідив та дійшов обґрунтованого висновку про залишення вироку суду першої інстанції без зміни.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Такий виняток встановлено саме у ч. 3 ст. 233 КПК. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовляється погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Висновки: із матеріалів кримінального провадження вбачається, що з клопотанням про дозвіл на обшук чи відповідно огляд службового кабінету ОСОБА_2 сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталась. При цьому посилання на відсутність заперечень з боку ОСОБА_2 щодо проведення такого огляду не свідчить про добровільну згоду ОСОБА_2 на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.
