Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 липня 2026 року
у справі № 591/5513/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності автоматичної недопустимості доказів у разі, якщо орган розслідування здійснює слідчі дії, прямо передбачені КПК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком Вищого антикорупційного суду ОСОБА_8 та ОСОБА_7 засуджено кожного за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вироком Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалено новий, яким:
- ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції, чинній на дату вчинення кримінального правопорушення) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців із конфіскацією всього належного йому майна,
- ОСОБА_7 визнаному винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції, чинній на дату вчинення кримінального правопорушення), призначено покарання у виді позбавлення волі строком три роки з конфіскацією усього належного йому майна.
У порядку, передбаченому ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді районного суду міста на земельні ділянки, які належать ОСОБА_8 , залишено в силі для забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді районного суду міста у тій самій справі на земельну ділянку, належну ОСОБА_7, залишено в силі для забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна.
В іншій частині вирок залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, які здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК України. Водночас забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути найрізноманітніші підстави для передачі справи тому чи іншому органу. Це можуть бути відомості про особисту зацікавленість посадових осіб «правильного» органу розслідування в результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, і відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації в того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю, тощо. Водночас специфіка корупційних злочинів та особливості здійснення досудового розслідування у них потребують недопущення зволікання у фіксації відомостей про такий злочин, термінового вжиття заходів, спрямованих на збирання доказів, та залучення співробітників правоохоронного органу до розслідування в обсязі, необхідному для прийняття рішення щодо ініціювання проведення комплексу НСРД.
У розумінні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК реалізація органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, як підстава для визнання доказів недопустимими означає вчинення дій чи прийняття рішень, які не належать до предмета відання цих органів.
Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб'єктами покликана забезпечити вчинення цих дій особами з необхідною кваліфікацією, які виконують свої професійні обов`язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб.
У цьому кримінальному провадженні відомості до ЄРДР внесено 27 квітня 2016 року на підставі звернення начальника відділу БКОЗ ОСОБА_12 про виявлення злочину прокурором військової прокуратури ОСОБА_13, який наступного дня не передав за підслідністю матеріали до органу досудового розслідування, оскільки досудове розслідування лише розпочалося і в матеріалах провадження були відсутні достатні та достовірні відомості щодо суб`єктів вчинення злочину і щодо точного розміру предмета злочину, які б дозволили остаточно визначити підслідність кримінального провадження.
Згодом після проведення комплексу слідчих (розшукових) дій та НСРД, а також після затримання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 12 травня 2016 року у момент одержання ними від ОСОБА_9 грошових коштів на загальну суму 2 млн 530 тис. грн, що є особливо великим розміром, прокурор військової прокуратури змінив кваліфікацію кримінального правопорушення із ч. 3 на ч. 4 ст. 368 КК України. Таким чином, лише з цієї дати у прокурора військової прокуратури з`явилися підстави для визначення підслідності провадження за детективами НАБУ. Наведені обставини об`єктивно обумовлювали перебування матеріалів провадження у військового прокурора, тобто докази у даний період отримані слідчими військової прокуратури в межах своїх повноважень.
Слід окремо зазначити, що апеляційний суд звернув увагу, що матеріали провадження не містять жодних доказів, які би слідчі та прокурори військової прокуратури отримали у період після 12 травня (зміна кваліфікації дій на ч. 4 ст. 368 КК України) та до 09 червня 2016 року (визначення підслідності за НАБУ), оскільки у вказаний період вони не здійснювали жодних слідчих дій та не приймали жодних процесуальних рішень, тобто фактично досудове розслідування не проводили.
З урахуванням зазначеного вище колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність у провадженні порушень правил підслідності.
ВИСНОВКИ: якщо орган розслідування здійснює слідчі дії, прямо передбачені КПК України, такі дії не можуть вважатися «реалізацією повноважень, не передбачених КПК України» у значенні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України і мати наслідком автоматичне визнання доказів недопустимими.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: критерії допустимості доказів, повноваження органу досудового розслідування, наслідки порушення правил підслідності
