Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 липня 2026 року
у справі № 591/5513/16-к[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо наслідків недотримання територіальної юрисдикції слідчого судді під час розгляду клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих розшукових дій
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком Вищого антикорупційного суду ОСОБА_8 та ОСОБА_7 засуджено кожного за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вироком Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалено новий, яким:
- ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції, чинній на дату вчинення кримінального правопорушення) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців із конфіскацією всього належного йому майна,
- ОСОБА_7 визнаному винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції, чинній на дату вчинення кримінального правопорушення), призначено покарання у виді позбавлення волі строком три роки з конфіскацією усього належного йому майна.
У порядку, передбаченому ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді районного суду міста на земельні ділянки, які належать ОСОБА_8 , залишено в силі для забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді районного суду міста у тій самій справі на земельну ділянку, належну ОСОБА_7, залишено в силі для забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна.
В іншій частині вирок залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Полтавської області надано дозвіл на проведення НСРД стосовно сільського голови Битицької сільської ради ОСОБА_8 у вигляді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та аудіо-, відеоконтролю особи строком на 60 діб.
Водночас суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаним доказам, посилаючись на Інструкцію про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, наголосив, що повторне звернення до слідчого судді із клопотанням про отримання дозволу на проведення НСРД можливе лише за умови усунення недоліків чи порушень, зазначених у попередній ухвалі. Тому, на переконання суду, повторне клопотання прокурори Військової прокуратури Сумського гарнізону у цьому провадженні могли подати лише до слідчого судді Апеляційного суду Сумської області та за умови надання доказів на підтвердження наявності повноважень на його розслідування.
У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав протоколи НСРД у вигляді аудіо -, відеоконтролю особи і НСРД у вигляді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж недопустимими доказами через порушення територіальної підсудності розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД, зокрема у зв`язку з тим, що розгляд відповідних клопотань здійснював слідчий суддя Апеляційного суду Полтавської області, замість Апеляційного суду Сумської області, а тому не прийняв наведений у вказаного протоколах змісту розмов на підтвердження винуватості обвинувачених.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не погодилася з такими висновками Вищого антикорупційного суду та зауважила, що чинним КПК України не передбачено обов'язку слідчого та прокурора виконати вимоги про усунення недоліків, які зазначені в ухвалі слідчого судді, та повторно звернутися до цього ж слідчого судді, який раніше відмовив у задоволенні відповідних клопотань.Тому, на переконання цього суду, прокурор Військової прокуратури Сумського гарнізону ОСОБА_15 зверненням до Апеляційного суду Полтавської області не уникав обов'язку щодо виконання законодавчої вимоги про усунення недоліків, зазначених в ухвалах слідчого судді Апеляційного суду Сумської області, та повторного звернення до цього ж слідчого судді, як наголошує суд першої інстанції, оскільки такого обов`язку на нього і не покладено.
Під час апеляційного розгляду, так і касаційного розгляду сторона захисту не навела існування обставин, які ставили би під сумнів об'єктивність та неупередженість слідчого судді Апеляційного суду Полтавської області в ході постановлення вказаної вище ухвали, а також не навела жодних обставин, яким чином розгляд згаданого вище клопотання Апеляційним судом Полтавської області вплинув на право ОСОБА_8 на справедливий суд.
Тому, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що ухвалу слідчого судді Апеляційного суду Полтавської області від 29 квітня 2016 року постановлено законним складом суду, і вважає обґрунтованим визнання протоколів НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи від 26 липня 2016 року та НСРД у вигляді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 27 липня 2016 року допустимими доказами.
ВИСНОВКИ: аналіз ч. 2 ст. 247 КПК України дає підстави виснувати, що її положення про територіальну юрисдикцію слідчого судді не стосуються прав особи, стосовно якої проводиться негласна слідча дія, зокрема права на справедливий суд, установлений законом. За таких обставин недотримання територіальної юрисдикції під час звернення з клопотанням може бути підставою для відмови у його задоволенні, а не порушенням права особи на справедливий суд у разі задоволення такого клопотання.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: критерії допустимості доказів, справедливість судового розгляду, вимоги до НСРД
