Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 квітня 2026 року
у справі № 529/1660/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості як доказів наданих особою добровільно слідчому речей, документів та інших матеріалів, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано невинуватим та виправдано за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведенням того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Апеляційний суд ухвалив вирок вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 скасував. Визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із позбавленням права займати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги на строк 15 років із конфіскацією 1/2 частини майна, що належить на праві власності ОСОБА_8.
ОЦІНКА СУДУ
Свідок ОСОБА_25 пояснив суду, що після деокупації у відділку поліції ним було знайдено грамоти чи подяки російською мовою на ім`я ОСОБА_8 , про що він повідомив керівництво і вказані документи були потім вилучені.
Свідок ОСОБА_40 надав показання, що після деокупації м. Куп`янська, він разом з військовими в адміністрації знайшли безліч документів окупаційної влади російською мовою, які вони в подальшому вивезли в Шевченкове, бо Куп`янськ знаходився під постійними обстрілами, та поступово розбираючи документи, виявляючи серед них, складені російською мовою, передавали в СБУ. Серед цих документів він бачив наказ про нагородження ОСОБА_8 чи відзнаку та договір про працевлаштування ОСОБА_8 .
Допитаний в судовому засіданні апеляційного суду свідок ОСОБА_14 надав показання, що він працював слідчим СБУ України в Харківській області та розслідував кримінальне провадження у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, у тому числі були відомості про вчинення ОСОБА_8 пособництва. Після часткової деокупації Куп`янського району, йому було надано багато документів, які стосувалися кримінального провадження, в тому числі «благодарность» та «грамота», які вказували на наявність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, що стало підставою для внесення відомостей до ЄРДР за ч. 7 ст. 111-1 КК України стосовно ОСОБА_8 . Враховуючи велике навантаження на слідчих СБУ, справа була передана до слідчого відділення Купянського РУП.
Так, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях указував, що в разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими.
З огляду на викладене, а також на те, що свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_40 в судовому засіданні підтвердили добровільну видачу вказаних вище письмових доказів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи сторони захисту про отримання вказаних письмових доказів у позапроцесуальний спосіб є необґрунтованими і не впливають на допустимість доказів.
ВИСНОВКИ: в разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: критерії допустимості доказів, правила оцінки доказів, злочини проти основ національної безпеки
