Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 529/1660/22
провадження № 51-7201км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 22022220000002216 від 06 липня 2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Шевченкове Шевченківського району Харківської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 Кримінального кодексуУкраїни(далі - КК України).
Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини
За вироком Диканського районного суду Полтавської області від 01 вересня 2023 року ОСОБА_8 визнано невинуватим та виправдано за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК України) у зв`язку з недоведенням того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.
Полтавський апеляційний суд вироком від 02 травня 2024 року визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги, на строк 15 років із конфіскацією 1/2 частини майна, що належить ОСОБА_8 на праві власності.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановою від 27 листопада 2024 року задовольнила частково касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , скасувалавирок Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2024 року і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
24 жовтня 2025 року Полтавський апеляційний суд ухвалив вирок, яким апеляційну скаргу прокурора задовольнивчастково, вирок Диканського районного суду Полтавської області від 01 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_8 скасував. Визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із позбавленням права займати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги на строк 15 років із конфіскацією 1/2 частини майна, що належить на праві власності ОСОБА_8 .
Відповідно до обставин, детально викладених у вироку апеляційного суду, ОСОБА_8 , будучи громадянином України, перебуваючи на території тимчасово окупованого з 25 лютого 2022 року смт Шевченкове Куп`янського району Харківської області, маючи на меті завдати шкоди Україні, керуючись антидержавницькими мотивами, в умовах тимчасової окупації в період із третьої декади квітня по кінець червня 2022 року умисно вчиняв дії, спрямовані на допомогу державі-агресору з метою завдання шкоди інтересам своєї держави, здійснюючи пособництво державі-агресору шляхом підтримки рішень та дій останньої, її збройних формувань. Так, ОСОБА_8 співпрацював із представниками збройних формувань держави-агресора на території Шевченківської територіальної громади Куп`янського району Харківської області, добровільно надавав їм інформацію та допомагав виявляти учасників АТО, працівників правоохоронних органів, громадян України, які негативно налаштовані до представників окупаційних військ; на виконання незаконних вказівок представників збройних формувань держави-агресора допомагав облаштовувати незаконно зведені блокпости на території Шевченківської територіальної громади та вчиняв інші дії, які підривають національну безпеку України, становлять безпосередню загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційному ладу України.
Продовжуючи свої умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, добровільно, реалізуючи мету завдання шкоди Україні шляхом виконання усних вказівок представників збройних формувань держави-агресора рф, керуючись антидержавницькими мотивами, у взаємодії з представниками російських окупаційних військ підтримував контакти з представниками збройних формувань держави-агресора, надавав їм інформацію стосовно місцевих мешканців смт Шевченкове і пропонував місцевим мешканцям посередницькі послуги у вирішенні питань з військовим керівництвом окупаційної влади на території цього населеного пункту.
Вимогитаузагальненідоводиосіб, якіподаликасаційніскарги
У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду й невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· визнаючи його винуватим за ст. 111-2 КК України, суд не встановив, які саме дії держави-агресора він підтримував, адже це не підтверджується наявними у справі доказами;
· поза увагою суду залишилося те, що КК України доповнено ст. 111-2 лише 23 квітня 2022 року, а з огляду на приписи ст. 5 КК України цей закон не має зворотної дії в часі;
· показання свідків сторони обвинувачення є суперечливими та неправдивими. Наголошує, що ці свідки не були очевидцями інкримінованих йому дій. Зауважує, що він не був знайомий зі свідком ОСОБА_9 , до того ж у матеріалах справи немає інформації про те, що цей свідок є учасником АТО. Указує, що свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 співпрацювали з окупаційною владою. Зауважує, що зі свідком ОСОБА_11 знайомий не був і в ході допиту той його не впізнав. Наголошує, що апеляційний суд спотворив показання свідка ОСОБА_14 щодо підстави внесення відомостей до ЄРДР у цьому провадженні. Також звертає увагу на підтвердження свідком сторони обвинувачення ОСОБА_15 того факту, що ОСОБА_8 чинив супротив окупантам, піддавався катуванню, відкрито займав проукраїнську позицію, що узгоджується з показаннями свідків захисту, наданими в ході апеляційного розгляду. Водночас суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги та не виклав показань свідків сторони захисту, які вказували на відкриту демонстрацію ОСОБА_8 проукраїнської позиції, що спростовує показання решти свідків сторони обвинувачення;
· поза увагою апеляційного суду залишилися надані свідком ОСОБА_16 фотографії на підтвердження катування ОСОБА_8 військовими рф;
· апеляційний суд не надав оцінки низці доказів, спотворив показання свідків, а також необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про прослуховування показань свідків, наданих у ході попередніх судових розглядів цієї справи, адже показання цих свідків не відповідають попереднім;
· матеріалами провадження не підтверджується те, що «Грамота», «Благодарность», трудовий договір, виписки з наказу від 27 червня 2022 року підписували саме представники рф. Зауважує, що вказані документи долучені з порушеннями процесуального закону та не є доказами;
· доручення слідчому на здійснення досудового розслідування не відповідає вимогам КПК України, що зумовлює недопустимість зібраних ним доказів;
· змінене обвинувачення не пов`язане з первісним, водночас додаткового обвинувачення висунуто не було, підозра за новим обвинуваченням не пред`являлася, тож, на думку касатора, у цьому випадку порушено приписи статей 338, 339 КПК України;
· безпідставною є відмова апеляційного суду в задоволенні клопотання сторони захисту про допит прокурора ОСОБА_17 , адже під його керівництвом без дозволу слідчого судді був проведений обшук будинку ОСОБА_8 , у ході якого працівники правоохоронних органів вчинили кримінальне правопорушення;
· працівники правоохоронних органів чинили тиск на ОСОБА_8 та його сім`ю. Також зауважує, що сторона обвинувачення під час розгляду кримінального провадження чинила тиск на суддів місцевого та апеляційного судів через підконтрольні прокурорам ЗМІ;
· апеляційний суд не дотримався загальних засад КПК України, а також не виконав вказівок Верховного Суду, отже порушив положення статей 10, 22, 439 КПК України.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· суд апеляційної інстанції не мотивував свого рішення в частині відхилення доводів сторони захисту про незаконність зміни обвинувачення ОСОБА_8 з ч. 7 ст. 111-1 на ст. 111-2 КК України. Зауважує, що такі дії не є зміною обвинувачення в розумінні ст. 338 КПК України, зважаючи на те, що підзахисному інкримінується інше самостійне кримінальне правопорушення, про підозру у вчиненні якого ОСОБА_8 не повідомлялося, обвинувачення у якому на досудовому розслідуванні не висувалося і відповідно докази, на яких воно ґрунтується, у порядку ст. 290 КПК України не надавалися;
· апеляційний суд у вироку не визначив діянь ОСОБА_8 , які становлять склад інкримінованого йому злочину, а саме не вказав, які рішення держави-агресора, її збройних формувань він виконував та які його дії були спрямовані на допомогу державі-агресору. Акцентує, що матеріалами справи не підтверджується активна допомога ОСОБА_8 представникам збройних формувань в отриманні відомостей про місце проживання учасників АТО, працівників правоохоронних органів та мешканців, які негативно налаштовані до них. Наголошує, що обвинувальний акт також не містить прізвищ учасників АТО, конкретних місць вчинення ОСОБА_8 злочину і місць розташування блокпостів, які, за версією обвинувачення, він допомагав облаштовувати. Звертає увагу на відсутність доказів надання такої допомоги ОСОБА_8 ;
· апеляційний суд у вироку послався на докази, які безпосередньо в судовому засіданні не досліджував; не виклав показань свідків сторони захисту і не надав оцінки кожному з доказів; безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про дослідження показань свідків, наданих у ході попередніх судових розглядів. Уважає, що вказане порушило право ОСОБА_8 на захист;
· свідки сторони обвинувачення надали показання із чужих слів та не були очевидцями подій. Наголошує на суперечливості показань свідків сторони захисту. Зауважує, що апеляційний суд виклав показання цих свідків неповно та викривлено; не мотивував свого рішення щодо достовірності цих показань; залишив поза увагою підтвердження показаннями свідків проукраїнської позиції ОСОБА_8 та факт його побиття; не виклав показання свідка ОСОБА_18 ;
· показання свідків про те, що ОСОБА_8 обіймав посаду начальника поліції, є неналежними доказами через відсутність пред`явленого обвинувачення в цій частині;
· акт органу місцевого самоврядування та відомості з Національної поліції України про пошкодження окупантами кафе, належного матері ОСОБА_8 , спростовують показання свідків сторони обвинувачення;
· поза увагою суду залишилося те, що наявні у справі документи, зокрема «Грамота», «Благодарность» не були визнані речовими доказами, їх огляду не проведено та відповідно протоколу вилучення не складено. Зауважує, що ці документи були виявлені поза місцями проживання та володіння засудженого;
· висновок апеляційного суду про те, що складання протоколу за результатом проведення огляду документів не потребує участі, понятих суперечить положенням ч. 3 ст. 168 КПК України;
· апеляційний суд порушив вимоги статей 7, 11, 20, 22, 94, 370, 374, 420, 439 КПК України.
Письмових заперечень на касаційні скарги сторони захисту від інших учасників провадження до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Засуджений і його захисники касаційні скарги підтримали та просили їх задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
До Верховного Суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_6 , у якому останній просив передати це провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду. У мотивування свого клопотання вказував, що виключними правовими проблемами є питання визначення меж зміни обвинувачення прокурором в ході судового розгляду на підставі ст. 338 КПК України; підтвердження повноважень слідчого; можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою виправданій місцевим судом особі.
Положеннями ч. 5 ст. 434-1 КПК України регламентовано, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду в рішеннях неодноразово наголошувала на тому, що, передаючи кримінальне провадження на розгляд Великої Палати, колегія суддів повинна належним чином сформулювати виключну правову проблему та обґрунтувати факт її наявності, тобто відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або/та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, у тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
Як раніше наголошувалося в рішеннях Великої Палати Верховного Суду, під час тлумачення поняття «виключна правова проблема» необхідно виходити з кількісних та якісних показників, які можуть її становити.
Зокрема, за кількісним показником виключна правова проблема, зазвичай, виникає не в одиничній правовій ситуації, а в невизначеній кількості кримінальних проваджень, крім того, вона може мати триваючий характер і виникати ще під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.
Водночас якісні показники становлять змістовий та процедурний критерії визначення наявності виключної правової проблеми.
За змістовим критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи.
За процедурним критерієм виключна правова проблема може мати місце за відсутності, неефективності або вичерпаності національних процесуальних механізмів її вирішення іншим способом, крім як використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.
Однак, на переконання колегії суддів, заявляючи клопотання про передачу цього провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, захисник не навів належних обґрунтувань про те, що за вказаних ним обставин мають місце виключні правові проблеми з огляду на кількісні та якісні показники, які можуть їх становити, тому заявлене клопотання не підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, колегія суддів звертає увагу, що Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, установлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що аби визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів і встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна й безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року в справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року в справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року в справі № 760/23459/17 та ін.).
Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 439 КПК України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Водночас, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок, врахував наведені вище приписи КПК України, вказівки суду касаційної інстанції та дійшов мотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України.
Згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.
Так, суд обґрунтував своє рішення, зокрема,показаннями безпосередньо допитаних свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_10 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_24 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_13 .
Так, свідок ОСОБА_9 показував, що він бачив як ОСОБА_8 на початку весни разом з військовими рф приїжджали за його місцем проживання, оскільки він проходив службу в АТО, проводили обшук та вилучали його особисте майно. Вважає, що саме ОСОБА_8 привів до нього військових рф, а також показував на інших мешканців смт Шевченкове, які проходили службу в АТО. Деяких з них забирали. Це йому відомо з чужих слів. Він сам бачив, що ОСОБА_8 спілкувався з представниками збройних формувань рф, які окупували територію Куп`янського району, спілкувався з російськими військовими привітно.
Свідок ОСОБА_13 , зокрема вказував, що в лютому - березні 2022 року смт Шевченкове було окуповане російськими військами. Наприкінці квітня - на початку травня він випадково зустрів ОСОБА_8 , який пропонував йому працювати в російській поліції, але він відмовився. Після цього до нього приходили військові рф та задавали ті ж питання. Пізніше, тих працівників поліції, які не виїхали з окупованої території змусили їхати в м. Куп`янськ. Тоді він бачив ОСОБА_8 біля кафе, де також стояла російська техніка з позначками та ОСОБА_8 допомагав заносити зелені військові ящики в своє кафе. Разом з ними поводив себе вільно, показував куди заносити, спілкувався з військовими рф, але про що, він не чув. Чув від ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , що ОСОБА_8 показував військовим рф місце проживання людей та військові рф заходили з обшуком до ОСОБА_27 . Під час окупації в селищі шукали учасників АТО і забирали їх прямо з дому.
Свідок ОСОБА_11 суду розповів, що наприкінці квітня 2022 року та після цього декілька разів він був свідком того, як ОСОБА_8 , знаходячись біля свого кафе в с. Первомайську, що поряд з смт Шевченкове, стояв разом з військовими рф, з якими тісно контактував, допомагав облаштовувати біля кафе блокпост. Бачив ОСОБА_8 , який дружньо спілкувався з військовими рф, допомагав їм розвантажувати військовий автомобіль, у якому були рюкзаки та інші речі. Одного разу, коли їздив до с-ща Шевченкове він бачив, як на одному з блокпостів ОСОБА_8 разом з військовими рф спілкувалися та разом носили мішки для облаштування блокпосту. Впевнений, що біля кафе в с. Первомайську та на блокпосту поряд бачив ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_22 показав, що під час тимчасової окупації перебував у смт Шевченкове. Бачив ОСОБА_8 декілька разів в нетверезому стані разом з військовими рф. На його думку ОСОБА_8 добровільно спілкувався з військовими рф та перебував з ними у добрих стосунках. Поводив себе з ними вільно, отримував від них подарунки. Особисто бачив автомобілі з російською символікою біля воріт будинку ОСОБА_8 . Достовірно знає, що в кафе ОСОБА_8 проживали військові рф. Від ОСОБА_15 , якого забрали військові рф, знущались над ним і били, чув, що його здав ОСОБА_8 . Після звільнення смт Шевченкове від окупантів у ОСОБА_8 була знайдена військова форма рф.
Свідок ОСОБА_15 розповів, що ОСОБА_8 співпрацював з військовими рф, здав його російським військовим, які приїхали разом з ОСОБА_8 , які відразу його затримали та катували, надівши при цьому йому пакет на голову. Витягли з будинку та вкинули в багажник автомобіля. ОСОБА_8 крикнув йому «Слава Україні», а він йому у відповідь «Героям слава», за що відразу отримав прикладом по голові від російського військового.
Свідок ОСОБА_24 вказав, що під час проживання у ОСОБА_8 в період окупації, бачив у нього чорну форму, з шевронами російської армії, яка лежала в пральні. Також, зазначав, що коли він допомагав ОСОБА_8 перевезти холодильники з кафе у с. Первомайськ в магазин у смт. Шевченкове, до ОСОБА_8 підходили військові рф та спілкувалися з ним. В кафе були розкидані пакети з-під сухпайку російських військових. Стверджував, що до нього зверталися мешканці селища, щоб ОСОБА_8 вирішив якісь питання з військовими рф.
Свідок ОСОБА_12 розповів, що він, як підприємець, мав намір відкрити магазин у смт Шевченкове. Його знайомий ОСОБА_29 порадив йому звернутися до ОСОБА_8 , який проживає в смт. Шевченкове і може допомогти, оскільки останній має зв`язки з військовими окупаційної влади сел Шевченкове. У травні 2022 року він поїхав в смт Шевченкове в кафе ОСОБА_8 в с. Первомайське. Біля кафе була військова техніка рф, а в кафе знаходилися військові. Біля кафе йому представили ОСОБА_8 , який запропонував та показав йому декілька приміщень для оренди. ОСОБА_8 вільно спілкувався з російськими військовими. Йому особисто ОСОБА_8 обіцяв, що допоможе, щоб його не чіпала окупаційна влада. Він не погодився на пропозицію ОСОБА_8 , бо дізнався, що він ненадійна людина.
Свідок ОСОБА_25 пояснив, що коли 25 лютого 2022 року російські війська зайшли в смт Шевченкове він був працівником поліції. На початку березня військові рф зайшли в приміщення поліції. 18 березня 2022 року його затримали війські рф та катували, спонукали до співпраці, при цьому вказували, що ОСОБА_8 з ними погодився співпрацювати та мав намір обійняти керівну посаду. Пізніше йому вдалося виїхати з смт Шевченкове.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що показання свідків сторони обвинувачення узгоджуються між собою та іншими матеріалами провадження. Також цей суд зауважив, що відсутні підстави ставити під сумнів достовірність фактів, повідомлених цими свідками, оскільки будь-яких даних про їх зацікавленість в результаті розгляду справи відсутні. Крім того, апеляційний слушно вказав, що ці свідки були приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.
Апеляційний суд також слушно зауважив, що допит свідків, які не були встановлені під час досудового розслідування, за клопотанням сторони можливий під час судового розгляду, якщо ця особа має відомості, які мають значення для справи. При цьому допит судом свідків, які не були встановлені під час досудового розслідування, жодним чином не впливає на обсяг висунутого органом досудового розслідування обвинувачення ОСОБА_8 .
Водночас Верховний Суд зауважує, що допит свідків відбувався у відповідності до положень ст. 352 КПК України, у відкритому судовому засіданні, за участі сторін кримінального провадження, кожна з яких мала можливість ставити запитання свідкам. Крім того, допит судом свідків, які не допитувалися на стадії досудового розслідування, не порушує положень ст. 290 КПК України, що узгоджується з практикою Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 23 квітня 2024 року у справі № 746/357/22.
Верховний Суд зауважує, що доводи сторони захисту, які зводяться до достовірності показань свідків сторони захисту знаходяться поза межами компетенції Суду, оскільки він є судом права, а не факту, а тому в ході перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
Разом з тим апеляційний суд оцінив і показання свідків сторони захисту ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 . Цей суд зазначив, що їхні показання про те, що ОСОБА_8 мав проукраїнську позицію та заперечення його співпраці з окупантами є загальними та зводяться до того, що зазначені свідки не були безпосередніми очевидцями протиправних дій ОСОБА_8 . З огляду на викладене апеляційний суд дійшов переконання, що такі показання свідків сторони захисту в цілому не спростовують показання вказаних вище свідків сторони обвинувачення, які безпосередньо були очевидцями викладених в обвинувальному акті обставин.
Варто зауважити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що КПК України не передбачає обов`язку суду дослівно викладати у вироку показання свідків. Тож у цьому провадженні апеляційний суд дотримався положень процесуального закону та виклав показання свідків в обсязі, достатньому для встановлення істини у кримінальному провадженні.
Також апеляційний суд прийняв до уваги письмові докази: «Грамота» (яка видана ОСОБА_8 01 травня 2022 року за підписом «глави временной гражданской администрации Харковской области ОСОБА_37 за помощь в востановлении народной власти на територии Харковской области и весомый вклад в борьбу з неонацизмом на Украине»), «Благодарность» (яка видана ОСОБА_8 16 червня 2022 року за підписом ОСОБА_38 «за внесения значительного вкладу в организацию и постройку фортификационных сооружений на територии освобожденной Харковской области и сознательную гражданскую позицию», «Трудовой договор Временной гражданской Администрации Харьковской области с работником администрации» без зазначення номера та дати, за змістом якого ОСОБА_8 приймається на роботу до пункту поліції №2 відділу поліції №1 «УВД ВГА Харьковской области» на посаду «и.о. Начальника пункта полиции № 2 отдела полиции №1 УВД ВГА Харьковской области»; «Выписка из приказа 27 июня 2022 г. № 231 Временно-гражданская администрация Харьковской области» про розірвання трудового договору та звільнення ОСОБА_8 з посади «и.о. Начальника пункта полиции № 2 отдела полиции №1 УВД ВГА Харьклской области», завірена гербовою печаткою та підписаний «Главой временной гражданской администрации Харковской области».
Висновком експерта № СЕ-19/117-23/10051-ДД від 11 липня 2023 року, встановлено, що всі підписи у чотирьох документах навпроти прізвища від імені ОСОБА_37 нанесено пишучим приладом, тобто є оригіналами.
Разом з цими письмовими доказами апеляційний суд також прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_14 та ОСОБА_39 .
Так, свідок ОСОБА_25 пояснив суду, що після деокупації у відділку поліції ним було знайдено грамоти чи подяки російською мовою на ім`я ОСОБА_8 , про що він повідомив керівництво і вказані документи були потім вилучені.
Свідок ОСОБА_40 надав показання, що після деокупації м. Куп`янська, він разом з військовими в адміністрації знайшли безліч документів окупаційної влади російською мовою, які вони в подальшому вивезли в Шевченкове, бо Куп`янськ знаходився під постійними обстрілами, та поступово розбираючи документи, виявляючи серед них, складені російською мовою, передавали в СБУ. Серед цих документів він бачив наказ про нагородження ОСОБА_8 чи відзнаку та договір про працевлаштування ОСОБА_8 .
Допитаний в судовому засіданні апеляційного суду свідок ОСОБА_14 надав показання, що він працював слідчим СБУ України в Харківській області та розслідував кримінальне провадження у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, у тому числі були відомості про вчинення ОСОБА_8 пособництва. Після часткової деокупації Куп`янського району, йому було надано багато документів, які стосувалися кримінального провадження, в тому числі «благодарность» та «грамота», які вказували на наявність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, що стало підставою для внесення відомостей до ЄРДР за ч. 7 ст. 111-1 КК України стосовно ОСОБА_8 . Враховуючи велике навантаження на слідчих СБУ, справа була передана до слідчого відділення Купянського РУП.
Так, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях указував, що в разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими.
З огляду на викладене, а також на те, що свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_40 в судовому засіданні підтвердили добровільну видачу вказаних вище письмових доказів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи сторони захисту про отримання вказаних письмових доказів у позапроцесуальний спосіб є необґрунтованими і не впливають на допустимість доказів.
Колегія суддів бере до уваги, що вказані документи не були єдиними доказами. Висновки апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-2 КК України, ґрунтуються на всій сукупності досліджених доказів.
Крім того, посилання сторони захисту на відсутність повноважень у слідчої ОСОБА_41 також спростовуються матеріалами справи.
Так, у постанові від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 об`єднана палата Касаційного кримінального суду в контексті застосування приписів ст. 110 КПК України зауважила, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.
Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України. Враховуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.
З огляду на вказане об`єднана палата дійшла висновку, що, якщо процесуальне рішення про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, прийнято не у формі «постанови», а у формі «доручення», однак зміст, структура і обсяг викладеної в ньому інформації відповідають вимогам КПК України, то потрібно констатувати, що у відповідному кримінальному провадженні є процесуальне рішення, яким належно визначено слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.
Апеляційний суд встановив, що матеріали справи містять доручення т.в.о. начальника СВ Куп`янського РУП ГУНП в Харківській області на проведення слідчому СВ Куп`янського РУП ОСОБА_42 досудового розслідування.
Оцінюючи вказане доручення Верховний Суд констатує, що воно відповідає встановленим законом вимогам щодо змісту, структури і обсягу, оскільки містить необхідні відомості за якими можна ідентифікувати кримінальне провадження, яке доручається розслідувати, дату, підпис керівника, інформація стосовно слідчого, якому доручається здійснення досудового розслідування.
З огляду на викладене, Верховний Суд доходить переконання про наявність та підтвердження повноважень слідчого ОСОБА_43 .
Так, апеляційний суд встановив, що слідча СВ Куп`янського РУП ОСОБА_44 у цей же день прийняла дане провадження та оглянула письмові докази щодо ОСОБА_8 , про що склала протокол огляду від 17 листопада 2022 року.
З матеріалів справи також убачається, що 17 листопада 2022 року слідча СВ Куп`янського РУП ОСОБА_44 повідомила керівнику Куп`янської окружної прокуратури Харківської області про прийняття вказаного кримінального провадження (т. 1, а.с. 186 зворот).
Того ж дня слідча СВ Куп`янського РУП ОСОБА_44 оглянула письмові документи («Грамота», «Благодарность», «Трудовой договор», витяг з наказу), про що складено відповідний протокол.
Крім того, відповідно до постанови цієї ж слідчої від 17 листопада 2022 року згадані письмові документи були визнані речовими доказами та долучені до матеріалів кримінального провадження.
Тож Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що слідча СВ Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_45 проводила слідчі дії на підставі відповідного доручення, тому отримані нею докази є допустимими.
Верховний Суд також погоджується з висновками апеляційного про правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ст. 111-2 КК України.
Так, Кримінальний кодекс України був доповнений статтею 111-2 КК України на підставі Закону № 2198-IX від 14.04.2022, який набрав чинності 23 квітня 2022 року.
З пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення, визнаного судом доведеним, убачається, що останньому інкримінуються дії з третьої декади квітня 2022 року, що повністю узгоджується з правилами дії закону у часі, встановленого ст. 5 КК України.
Крім того, Верховний Суд уважає доводи сторони захисту щодо незаконної зміни прокурором обвинувачення безпідставними з огляду на таке.
Так, положеннями ст. 338 КК України передбачено, що з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
Як убачається з матеріалів справи, в первісному обвинувальному акті ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме в тому, що добровільно надав згоду представникам збройних сил рф на призначення на посаду в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованих територіях; зайняв зазначену посаду, а також у допомозі збройним силам рф розшукувати поліцейських України.
Надалі в ході судового розгляду в суді першої інстанції цього кримінального провадження прокурор звернувся до суду зі зміненим обвинувальним актом, за яким ОСОБА_8 обвинувачується за ст. 111-2 КК України у тому, що він активно допомагав представникам збройних формувань отримати та добровільно надавав відомості про місце проживання учасників АТО та працівників правоохоронних органів, мешканців, які негативно налаштовані до працівників правоохоронних органів, виявляти їх, а також облаштовував незаконно зведені блокпости; підтримував контакти з представниками збройних формувань держави-агресора; пропонував місцевим мешканцям посередницькі послуги у вирішенні питань з військовим керівництвом окупаційної влади.
З матеріалів справи убачається, що ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 11 серпня 2023 року вирішено прийняти до розгляду обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням та продовжити розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-2 КК України, відповідно до обвинувального акта зі зміненим обвинуваченням. У зв`язку з наданням стороні захисту можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення, судове засідання вирішено відкласти на 18 серпня 2023 року.
Зважаючи на те, що зміна обвинувачення відбулася в бік пом`якшення, частина інкримінованих дій була передбачена і в первісному обвинувальному акті, прокурор обґрунтував своє рішення щодо зміни обвинувачення, дотримання процедури (а саме вручення зміненого обвинувального акта стороні захисту, надання достатнього часу для ознайомлення та можливості висловлення з цього приводу), Верховний Суд доходить висновку про дотримання в цілому процедури зміни обвинувачення в суді.
Неприйнятними також є доводи засудженого щодо здійснення на нього та на його близьких осіб тиску з боку працівників правоохоронних органів та прокуратури.
Так, за відповіддю Харківської обласної прокуратури №31/3-395вих-24 від 12 грудня 2024 року, слідчим другого слідчого відділу ТУ ДБР проведено досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022220000000422 від 11 жовтня 2022 року за фактом перевищення службових повноважень окремими працівниками поліції, яке полягало в отриманні ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. За результатами досудового розслідування постановою слідчого від 28 березня 2024 року кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України.
Крім того, слідчим другого слідчого відділу ТУ ДБР проведено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023170020000946 від 11 травня 2023 року, розпочатому на підставі ухвали Диканського районного суду Полтавської області від 08 лютого 22023 року за заявою ОСОБА_8 про застосування до нього незаконних методів ведення досудового розслідування, а саме погроз, фізичного та морального тиску, побоїв, тортур при його затриманні та проведенні обшуків за місцем проживання останнього, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. За результатами досудового розслідування постановою слідчого від 16 червня 2023 року кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України.
Крім цього, Харківською обласною прокуратурою перевірені аргументи ОСОБА_8 та встановлено відсутність неправомірних дій прокурорів у цьому кримінальному провадженні в ході досудового розслідування та судового розгляду та не встановлено об`єктивних даних, які б це підтверджували.
Так, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував про те, що особа, яка робить заяву про застосування незаконних методів слідства щодо неї, має повідомити фактичні обставини недозволеного поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви.
Більше того, сам засуджений будь-яких викривальних показань не надавав та не був учасником слідчих (розшукових) дій, які було покладено в основу обвинувачення, а висновок судів про винуватість останнього ґрунтується на сукупності належних та допустимих доказів, які в будь-якому випадку не пов`язані з викривальними показаннями засудженого.
Разом з тим Верховний Суд звертає увагу, що за положеннями ст. 374 КПК України в разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
У той же час суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що за сталою судовою практикою важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків сторони обвинувачення, але й для дослідження в суді обставин вчиненого кримінального правопорушення та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Відштовхуючись від зазначеного розуміння формулювання обвинувачення, слідчий, прокурор, викладаючи цей блок інформації, мають виходити з кримінально-правової концепції розуміння складу злочину. Тобто наведені фактичні дані в сукупності повинні створювати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Наведені у вироку фактичні дані в сукупності повинні давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв`язку із чим конкретність викладення фактичних обставин у кримінальному провадженні, а отже й обвинувачення особи, не повинні викликати сумнівів.
Закон не вимагає детального викладу обставин вчинення кримінального правопорушення, однак ті, які мають важливе значення і безпосередньо впливають на винуватість особи, повинні бути відображені у фактичних обставинах детально та конкретно, оскільки правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист.
Колегія суддів зауважує, що визнаючи особу винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, суд має чітко та конкретно (безальтернативно) визначити, які саме дії відповідно до закону України про кримінальну відповідальність цій особі інкримінуються.
Проте, всупереч наведеним положенням, апеляційний суд визнав ОСОБА_8 , зокрема, у вчиненні інших дій, які підривають національну безпеку України, становлять безпосередню загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційному ладу України, що не відповідає встановленим вимогам до вироку суду.
З огляду на викладене, Верховний Суд доходить переконання про виключення з мотивувальної частини вироку із формулювання обвинувачення, визнаного апеляційним судом доведеним, посилання на те, що ОСОБА_8 вчинив інші дії, які підривають національну безпеку України, становлять безпосередню загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційному ладу України.
Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що оскаржуваний вирок суду апеляційної інстанції в іншій частині є законним й обґрунтованим, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідає приписам статей 370, 420, 439 КПК України, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.
Отже, ураховуючи наведене вище, вирок апеляційного суду підлягає зміні, а касаційні скарги сторони захисту - частковому задоволенню.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 439, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на вчинення ОСОБА_8 інших дій, які підривають національну безпеку України, становлять безпосередню загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційному ладу України.
У решті судове рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
