Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 квітня 2026 року
у справі № 202/14884/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо надання представникам держави-агресора потрібної інформації як форми колабораційної діяльності за ч. 7 ст. 111-1 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду в, ОСОБА_7 засуджено за ч. 7 ст. 111-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 15 років із конфіскацією майна.
Суд першої інстанції ухвалою, керуючись п. 131 ч. 1 ст. 537 КПК, задовольнив клопотання прокурора і на підставі ст. 84-1 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання у зв`язку з прийняттям Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими рішення про передачу засудженої для обміну як військовополоненої.
ОЦІНКА СУДУ
На підставі сукупності наведених доказів суд з'ясував, що засуджена знала про належність ОСОБА_9 до збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території, і свідомо передавала йому інформацію, яка становить військовий інтерес для держави-агресора. Тому протилежні твердження ОСОБА_7 суд оцінив критично й відхилив.
Аргументи захисника про те, що вчинки ОСОБА_7 не можна вважати допомогою у веденні бойових дій, є неспроможними, адже за змістом чинного законодавства така допомога охоплює дії не тільки фізичного, але й інформаційного характеру, як-от передача ворогові військово значущих відомостей. При цьому винна особа не може не усвідомлювати, що внаслідок таких дій буде завдано шкоди підрозділам ЗСУ, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Не можна визнати слушними також міркування скаржниці щодо наявності в діянні засудженої ознак кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 114-2 КК.
Указаною нормою передбачено відповідальність за несанкціоноване поширення в умовах воєнного стану інформації про переміщення, рух чи розташування ЗСУ за можливості їх ідентифікації на місцевості.
У цій справі встановлено, що, неодноразово спілкуючись із представником рф (військовослужбовцем), засуджена надавала йому запитувану інформацію і в такий спосіб допомагала ворогу у веденні бойових дій. Отже, окреслена ситуація не охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 114-2 КК.
Тому за встановлених фактичних обставин кримінального провадження діяння ОСОБА_7 правильно кваліфіковано за ч. 7 ст. 111-1 КК.
ВИСНОВКИ: ч. 7 ст. 111-1 КК визначено колабораційну діяльність; серед іншого, установлено караність за надання допомоги у веденні бойових дій проти ЗСУ. Така діяльність як елемент співпраці з представником держави-агресора може бути в різних формах, зокрема і наданні їм потрібної інформації.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти основ національної безпеки, склад колабораційної діяльності, співпраця з державою-агресором, суміжні склади злочинів
