Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 квітня 2026 року
у справі № 642/1023/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо обов'язку державних органів провести ефективне розслідування у випадку, коли особа, що обвинувачується у добровільній колаборації з окупаційною владою, заявляє про вчинення інкримінованих дій внаслідок поганого поводження
ФАБУЛА СПРАВИ
Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_5 засуджено до позбавлення волі:
- за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України (КК) - на строк 15 років з конфіскацією майна;
- за частиною 7 статті 111-1 КК - на строк 12 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 15 років з конфіскацією майна.
За сукупністю злочинів відповідно до частини 1 статті 70 КК їй визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна і з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 15 років.7
ОЦІНКА СУДУ
Суд неодноразово повторював, з посиланням на практику ЄСПЛ, що коли особа небезпідставно заявляє про погане поводження з нею під час перебування під контролем агентів держави, така заява вимагає ефективного офіційного розслідування. Оцінка того, наскільки розслідування відповідало вимогам статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), здійснюється за кількома параметрами, серед яких: невідкладність розслідування, адекватність вжитих заходів, участь потерпілого у розслідуванні та незалежність органу розслідування. Всі ці елементи взаємопов`язані і в сукупності дають можливість оцінити, наскільки розслідування було ефективним.
В цій справі не йдеться про погане поводження з боку представників державних органів України. Однак Суд зазначає, що зобов`язання за статтею 3 Конвенції провести ефективне розслідування заяви не обмежується лише випадками поганого поводження з боку її агентів.[6] Наприклад, у справі Cwik v. Poland ЄСПЛ встановив, що використання в суді будь-яких доказів, отриманих внаслідок катувань, вчинених навіть приватними особами, робить судовий розгляд у цілому автоматично несправедливим у розумінні статті 6 Конвенції.
Вимога провести розслідування заяви про вчинення інкримінованих дій внаслідок поганого поводження з боку представників окупаційної влади у цьому випадку випливає не лише з вимог статті 3 Конвенції, але й з вимоги довести поза розумним сумнівом кожен елемент злочину, у якому обвинувачується особа.[8]Висновок про винуватість особи у колабораційній діяльності може бути зроблено, лише якщо така заява безсумнівно спростована стороною обвинувачення під час розслідування, що відповідає вимогам ефективності.
У цій справі суди попередніх інстанцій залишили без належної уваги показання свідків, які повідомляли про факти, що мали істотне значення в контексті з`ясування добровільності, пославшись на те, що ці свідки «не довели та не підтвердили те, що рішення щодо співпраці з окупаційною владою було прийнято під примусом, внаслідок реальної загрози її життю та здоров`ю, а також близьким їй особам». Також суди відкинули ці свідчення на тій підставі, що жоден з цих свідків, «не був очевидцем застосування фізичного насильства представниками окупаційної влади».
ВИСНОВКИ: державні органи не звільняються від зобов'язання провести ефективне розслідування заяви про погане поводження лише через те, що воно приписується представникам окупаційних сил. В обставинах цієї справи це зобов`язання трансформується в обов`язок національних органів ретельно перевірити таку заяву в контексті обґрунтованості версії про добровільність дій засудженої.
Вимоги до ефективного розслідування є застосовними і у випадку, коли особа, що обвинувачується у добровільній колаборації з окупаційною владою, заявляє про вчинення інкримінованих дій внаслідок поганого поводження.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти основ національної безпеки, принцип ефективності розслідування, співпраця з окупаційною владою
