Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 вересня 2021 року
у справі № 742/532/18
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору з приводу оскарження наказу про звільнення з посади директора базового центру зайнятості
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до обласного центру зайнятості про скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Ухвалою суду першої інстанції закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції адміністративних судів України.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Спір, що виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
На підставі пункту 1 розділу I Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України в ід 15 грудня 2016 року № 1543 (далі - Положення № 1543), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.
За нормами пункту 2 вказаного розділу Положення № 1543 Служба складається, зокрема, з Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості).
На підставі пункту 1 розділу V Положення № 1543 базові центри зайнятості є неприбутковими державними установами, підпорядкованими та підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби.
За нормами пункту 15 частини третьої статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.
Оскільки базові центри зайнятості створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби, посада директора базового центру зайнятості є посадою, на яку не поширюється дія Закону 889-VIII.
У зв`язку з втратою чинності розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців, з набранням чинності наказом Міністерства соціальної політики України від 16 грудня 2014 року № 1043 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», з уведенням у дію нових структури і штатного розпису міського центру зайнятості, які містять перелік посад, що не відносяться до категорії посад державних службовців, посаду директора базового центру зайнятості виключено з посад державних службовців.
ВИСНОВКИ: позивач втратив статус державного службовця, а тому його посада директора міського центру зайнятості не відноситься до посад публічної служби. З огляду на це, у цій справі суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: адміністративна юрисдикція, цивільна юрисдикція, спори щодо звільнення з публічної служби, трудові спори, критерії розмежування судової юрисдикції
