Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 січня 2022 року
у справі № 199/8780/20
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору про стягнення з боржника нарахованої, але не виплаченої заробітної плати
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Мостобут» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Ухвалою суду першої інстанції закрито провадження з тих підстав, що указана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Тобто, для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, було передбачено підвідомчість усіх майнових спорів, в тому числі спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржника у такій справі.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
На час вирішення питання про можливість розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.
Таким чином, з огляду на законодавство України, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
ВИСНОВКИ: вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та моральної шкоди у зв'язку із простроченням виплати заробітної плати є похідними від належного (неналежного) виконання роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України - своєчасного розрахунку з працівником при звільненні та відноситься до майнових вимог до боржника у розумінні статті 12 ГПК України.
Отже, спір у цій справі між сторонами виник з правовідносин, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: компенсація працівнику майнових втрат, відповідальність роботодавця, критерії розмежування судової юрисдикції, процедура банкрутства, трудові спори
