Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 січня 2022 року
у справі № 335/5044/21
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів про визнання недійсним правочину у формі акта оцінки та прийому-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу юридичної особи
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «СП МДМ», Приватного підприємства «Ориент» (далі - ПП «Ориент») про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «СП МДМ» на праві власності належали нежитлові приміщення. ОСОБА_1 зазначав, що при виході зі складу учасників ТОВ «СП МДМ» він отримав у власність зазначені нежитлові приміщення та здійснив реєстрацію права власності на нерухоме майно, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказував, що у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно до нього перейшло і право власності на допоміжні приміщення загального користування. Проте він дізнався, що приміщення загального користування, власником яких він є, передані ТОВ «СП МДМ» у якості внеску до статутного капіталу ПП «Ориент». Передача нерухомого майна відбулася на підставі рішення власників ПП «Ориент» в та акта оцінки та приймання-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу ПП «Ориент». Така передача нерухомого майна є правочином у розумінні статті 202 ЦК України), зміст якого суперечить вимогам ЦК України, оскільки предметом договору є нерухоме майно, власником якого не є ТОВ «СП МДМ». Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним правочин з передачі від ТОВ «СП МДМ» до ПП «Ориент» нерухомого майна.
Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним. Роз`яснено позивачу, що спір повинен вирішуватися господарським судом у порядку, визначеному нормами ГПК України.
Постановою апеляційного суду вищевказану ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені у статті 20 ГПК України.
Так у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Разом з тим, положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Отже, при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
ВИСНОВКИ: з огляду на пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки предметом позову є оспорювання акта оцінки та прийому-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу приватного підприємства, складеного на виконання рішення власників приватного підприємства, укладеного між двома суб`єктами господарювання щодо передачі права власності на нерухоме майно.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: господарська юрисдикція, недійсність правочинів, захист права власності, корпоративні спори
