Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 червня 2018 року
у справі № 348/2116/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо визначення розміру відшкодування втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу)
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просила відшкодувати втрачений заробіток та матеріальні витрати, завдані каліцтвом, а саме: стягнути з відповідача на її користь 64 525 грн 50 коп. заборгованості втраченого заробітку з 01 листопада 2008 року, 7 289 грн 54 коп. витрат на придбання медичних препаратів, 219 грн 40 коп. витрат на проїзд до місця лікування та з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2018 року стягувати щомісяця половину мінімальної заробітної плати за втрату професійної працездатності.
Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2008 року ОСОБА_4 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем, спричинив дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), вчинив наїзд на неї як на пішохода і залишив місце події. Внаслідок неправомірних дій відповідача вона отримала тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент спричинення. Вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому покарання. Зазначала, що в період з 14 жовтня 2005 року до 29 грудня 2008 року вона працювала оператором котельні загальноосвітньої школи, тому їй слід відшкодувати заробіток, втрачений зменшенням професійної або загальної працездатності, та кошти на лікування виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, які підлягають відшкодуванню з часу ушкодження здоров'я, тобто з 26 жовтня 2008 року.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 951 грн 50 коп. втраченого заробітку за період з 1 листопада 2008 року до 13 травня 2009 року та втраченого заробітку з 01 серпня 2017 року до 30 вересня 2018 року щомісяця в розмірі 50% мінімальної заробітної плати скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 втрачений заробіток з 01 серпня 2017 року до 30 вересня 2018 року в розмірі 1 600 грн щомісяця. У задоволенні позову про стягнення 1 951 грн 50 коп. втраченого заробітку за період з 1 листопада 2008 року до 13 травня 2009 року відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частин першої, другої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно із статтею 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, тоді як загальна працездатність - це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках.
Отже, на підставі цих відомостей суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.
Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії: а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням своїх трудових обов'язків; б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров'я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо).
Отже, належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати професійної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності.
ВИСНОВКИ: висновком судово-медичної експертизи встановлений прямий причинний зв'язок між ДТП та наслідками травмування у вигляді тяжких тілесних ушкоджень здоров'я позивачки, що спричинило інвалідність. Встановлено 50 % втрати професійної працездатності. Визначаючи розмір втраченого заробітку позивачки, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що суми на відшкодування шкоди втраченого заробітку мають присуджуватися потерпілому з дня втрати працездатності.
Позивачу ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням встановлено 13 травня 2009 року, тому відповідні суми підлягають стягненню з цієї дати.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: деліктне зобов'язання, підстави відшкодування шкоди, завдана здоров'ю шкода, суб'єкт відшкодування шкоди
