Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 березня 2023 року
у справі № 826/13458/17
Адміністративна юрисдикція
Щодо відсутності в авіаперевізника обов’язку стосовно сплати державного збору на підставі підзаконного нормативно-правового акта, який діяв раніше до визнання його нечинним
ФАБУЛА СПРАВИ
Державна авіаційна служба України звернулася до суду з адміністративним позовом до ПрАТ «АК «МАУ» про стягнення заборгованості зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях у сумі 26 863 327,89 грн, за рахунками-фактурами ПрАТ «АК «МАУ» за перевезення пасажирів та багажу у період з липня 2014 року по січень 2015 року.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Ключовим питанням, що складає суть спору та яке потребує правової оцінки Судом, є встановлення наявності або відсутності обов`язку відповідача щодо сплати державного збору та права у позивача на момент звернення з позовом до суду заявляти вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованого у другому півріччі 2014 року відповідно до рахунків-фактур державного збору з наданих послуг перевезення пасажирів і вантажів, не на підставі закону, а на підставі положень підзаконного нормативно-правового акту, який визначав на той час розмір сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність, про який відомо, що він прийнятий всупереч закону, тому був визнаний незаконним і втратив чинність з 01.01.2014, відповідно до судового рішення у справі № 826/17492/16, яке набуло законної сили.
Єдиним законодавчим актом, що визначав порядок та перелік видів діяльності (операцій), з наявністю яких законодавство пов'язує виникнення у авіаперевізника відповідного обов'язку щодо перерахування державного збору до Фонду, а саме за рахунок діяльності перевізника з надання відповідних послуг авіаперевезення за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, є пункти 3, 4 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України.
Водночас, як у частині п'ятій статті 12 Повітряного кодексу України, так і в пункті 5 Додатку до Положення № 819 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889) існує співпадіння лише переліку видів діяльності з наданих послуг, за надання яких може нараховуватися державний збір.
Жодними іншими нормативно-правовими актами ні порядок, ні розмір ставки, ні строки сплати державного збору за надані послуги з перевезення пасажира, який відлітає з аеропорту України, за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, відповідно до пунктів 3, 4 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України, не визначено.
Проте ні Положення № 819, ні Ліцензійні умови станом на час виникнення спірних правовідносин також не визначали порядок, строки нарахування та сплати державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.
Отже, встановлений законодавством обов`язок щодо сплати державного збору, з урахуванням положень статей 67, 92 Конституції України, не регулювався жодним законом. Так, Суд дійшов висновку, що закону, який би визначав розмір, строк та порядок сплати державного збору на підставі виставлених рахунків-фактури у спірних правовідносинах, Верховною Радою України не приймалося.
Водночас єдиним нормативно-правовим актом, який визначав, відповідно до пунктів 3, 4 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України, розмір державного збору був пункт 5 розділу ІІ Додатку Положення № 819.
У межах цієї справи, на дату звернення з адміністративним позовом (жовтень 2017 року), набрала законної сили постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 у справі № 826/17492/16, якою положення пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення № 819 визнано незаконними і нечинними з 01.01.2014.
Питання, що потребує вирішення Судом у цій справі, полягає не лише в тому, що спір стосується застосування акта, у редакції, яка була чинною на момент, коли склалися спірні правовідносини щодо визначення розміру для нарахування державного збору, а в застосуванні цього акту, який за своєю правовою природою не міг підлягати та не підлягав застосуванню, що було встановлено судами у справі № 826/17492/16.
Не зважаючи на те, що рішення суду у справі № 826/17492/16 набуло законної сили лише у березні 2017 року, водночас Суд зазначає, що, визнаючи незаконним пункти 5 та 6 Положення № 819 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 № 889), суди встановили його нечинність, починаючи з 01.01.2014. У межах справи № 826/17492/16 застосовано ретроспективний механізм скасування усіх прав та обов'язків, які породжувались (встановлювались) таким актом.
Отже, відсутність такого обов`язкового елементу, як наявність правового обов`язку у авіаперевізника зі сплати державного збору, свідчить про неможливість встановлення самого розміру такого збору. Визначення розміру державного збору буде мати значення лише у тому випадку, коли законодавчо визначений обов`язок господарюючого суб`єкта для його сплати буде закріплений відповідним законом та буде мати зобов'язальний характер для такого суб'єкта.
ВИСНОВКИ: нечинність нормативно-правового акта не створює та не породжує для осіб учасників таких правовідносин, на яких спрямоване регулювання певних відносин, жодних законодавчо визначених прав та обов`язків. Через втрату юридичної сили, на підставі такого акта, не може виникати законодавчо встановленого обов`язку та не породжуються права вимоги на його виконання для іншої сторони. На підставі незаконного нормативно-правового акта не можна вважати правомірними вимоги, що не відповідає принципу законності, який є складовою принципу верховенства права.
Заявлена позивачем вимога, яка є предметом перевірки щодо обов`язку відповідача, перебуває за межами їхньої правомірності, у позивача не виникає права законної вимоги, а у відповідача - обов'язку на підставі незаконного нормативного-правового акта здійснити сплату такого збору.
Для обов'язку сплати відповідачем спірного державного збору, у тому числі за сформованими рахунками-фактурами, необхідна наявність відповідної законодавчої бази, яка у спірний період було відсутня.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: витрати на авіаційну діяльність, наслідки нечинності нормативно-правового така, порядок справляння державного збору
