Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 лютого 2020 року
у справі № 826/16485/16
Адміністративна юрисдикція
Щодо обов’язку авіаперевізника сплатити державний збір на підставі підзаконного нормативно-правового акта, який діяв раніше до визнання його нечинним
ФАБУЛА СПРАВИ
Державна авіаційна служба України (далі - ДАС) звернулася до суду з адміністративним позовом до «Авіакомпанія «МАУ»,, в якому просила стягнути з відповідача заборгованість зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Державний спеціалізований фонд) в сумі 28402393,82 грн.
Окружний адміністративний суд постановою відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційний адміністративний суд постановою залишив постанову суду першої інстанції без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Державний збір, який суб'єкт авіаційної діяльності повинен сплачувати до Державного спеціалізованого фонду, є цільовими, по суті відплатними платежем до Державного бюджету України. За своїм призначенням, підставами сплати і характером цих підстав, а також порядком визначення розміру цього платежу він належить до категорії неподаткових. Законодавець визначив призначення цих коштів, орган, який відповідає за сплату державного збору до Державного спеціалізованого фонду, суб`єктів, які повинні його сплачувати та за які послуги.
Зокрема, в контексті обставин цієї справи треба зауважити, що державні збори за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, є одними із видів (джерел) надходження коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (пункти 3, 4 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України).
Наведене правове регулювання спірних відносин дає підстави вважати, що державні збори, заборгованість зі сплати яких подано цей позов, не є податком.
Те, що ці державні збори не належать до загальнодержавних податків і зборів, передбачених Податковим кодексом України, не заперечує того, що вони були обов'язковими до сплати на підставі закону.
Державні збори передбачені Повітряним кодексом України і за своєю суттю належать до неподаткових джерел надходження Державного бюджету України; відповідач як суб`єкт авіаційної діяльності мав обов`язок їх утримати (при наданні послуг з перевезення) та сплатити (як того вимагала ДАС).
нНа дату звернення з касаційною скаргою набрала законної сили постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у справі № 826/17492/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, а згодом - ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року), якою положення пунктів 5, 6 розділу II Додатку до Положення № 819 визнано незаконними і нечинними з 1 січня 2014 року (дата набрання чинності Законом № 5203-VI). На зазначену обставину вказав відповідач як підтвердження відсутності правових підстав для нарахування йому державного збору.
В контексті обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на спосіб застосування законодавства в аспекті наслідків, які настали внаслідок втрати чинності окремих нормативних положень, які теж слугували підставою для нарахування зобов`язань до державного бюджету.
У справі встановлено, що при розрахунку державного збору (за червень, липень 2016 року) ДАС застосувала ставки збору, визначені в пункті 5 розділу ІІ Додатку до Положення № 819.
Період, за який позивач просить стягнути заборгованість, охоплюється періодом, протягом якого Положення № 819 (в частині ставок державного збору) визнано нечинним. На дату звернення з цим позовом до суду, а також провадження в суді першої та апеляційної інстанцій пункт 5 розділу ІІ Додатку до Положення № 819 був чинним. Також він був чинним протягом червня-липня 2016 року, тобто в період, заборгованість за який просив стягнути позивач.
Та обставина, що на дату касаційного перегляду цієї справи вказаний пункт визнано нечинним (з 1 січня 2014 року) не може заперечити того, що в період, коли виникли спірні правовідносини він фактично діяв і ставки, визначені Положенням № 819, ДАС застосовувала. Так само їх мали б застосовувати авіаперевізники, надаючи послуги з перевезення пасажирів і багажу.
ВИСНОВКИ: авіакомпанія як ліцензований авіаперевізник, яка в той самий період надавала послуги з авіаперевезення пасажирів та багажу, мала чи могла би утримувати з пасажирів і власників багажу збір за перевезення за ставками, визначеними пунктом 5 розділу ІІ Додатка до Положенням № 819. Та обставина, що згодом правові підстави визначення розміру державного збору до Державного спеціалізованого фонду за перевезення пасажирів та багажу зазнали змін (у зв`язку з прийняттям згаданого судового рішення у справі № 826/17492/16) не може заперечити того, що такі підстави існували в минулому, (зокрема у період, за який виникла заборгованість), як і позбавити відповідача обов'язку сплатити до державного бюджету кошти, які він отримав на підставі правових норм, які згодом в судовому порядку визнано нечинними. Якщо норми цього порядку діяли раніше, були обов'язковими і їх виконували, то говорити про безпідставність вимог ДАС після того, як їх визнано нечинними в контексті спірних правовідносин є недоречним.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: витрати на авіаційну діяльність, наслідки нечинності нормативно-правового така, порядок справляння державного збору
