Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 листопада 2026 року
у справі № 160/31457/24
Адміністративна юрисдикція
Щодо обов'язку суду перевіряти підстави представництва прокурором за прямими нормами Конституції України
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Червоногригорівської селищної ради, виконавчого комітету Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області з позовом до Марганецької міської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, треті особи: Мирівська сільська рада Нікопольського району Дніпропетровської області, Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області, Благовіщенська сільська рада Василівського району Запорізької області, у якому просив визнати протиправним та нечинним рішення Марганецької міської ради «Про затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення меж території Марганецької міської територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області».
Судом першої інстанції ухвалено рішення, яким позов задовольнив у повному обсязі.
Апеляційним судом ухвалено постанову, якою позов прокурора залишив без розгляду.
ОЦІНКА СУДУ
Поза увагою суду залишилось й те, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів, зокрема, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 6-р(II)/2025 від 03 грудня 2025 року.
Згідно з вказаним Рішенням Конституційного Суду України окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 зазначеного Закону, які визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року, а саме - положення про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За обставинами справи, яка розглядається, саме з покликанням на вищевикладені норми як на правову підставу для звернення до суду з цим позовом, прокурор доводив наявність, на його думку, підстав для представництва та захисту в суді порушених, як він вважав, інтересів держави.
У абзацах шостому, сьомому підпункту 8.2 пункту 8, абзацах третьому - п`ятому підпункту 9 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 6-р(II)/2025 від 03 грудня 2025 року наведені юридичні позиції про те, що акумулюючий ефект застосування окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» призводить до того, що прокурор фактично отримує можливість звертатися до суду в інтересах держави за відсутності належно визначених Законом випадків представництва прокурором інтересів держави в суді або критеріїв/ознак їх установлення, й таке нормативне регулювання призводить до втручання прокуратури у сферу повноважень інших суб`єктів владних повноважень та втручання у права різних заінтересованих суб'єктів.
Крім того, Конституційний Суд виокремив, що нечіткість визначення окремими приписами абзацу першого частини третьої статті 23 Закону відповідних випадків представництва прокурором інтересів держави в суді та підстав його звернення до суду не забезпечує юридичної визначеності для інших суб'єктів владних повноважень та заінтересованих учасників суспільних відносин. Це створює суттєві ризики, реальну загрозу порушення основних засад судочинства, закріплених пунктами 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України, ще на стадії звернення прокурора до суду та істотно ускладнює реалізацію учасниками процесу конституційного права на судовий захист.
Однак Суд також враховує статус Конституції України як основного Закону України та акта законодавства найвищої юридичної сили, норми якого є нормами прямої дії, а також приписи частини першої статті 6, частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права і вирішує справи, зокрема, відповідно до Конституції України.
Тобто суд апеляційної інстанції, поряд із вищенаведеними у цій постанові Верховного Суду висновками щодо застосування норм права, повинен був у світлі фактичних обставин цієї справи, керуючись принципом верховенства права та нормами Конституції України, викладеними, у тому числі, у її статтях 6, 8, 19, 55, пунктах 1, 3 частини другої статті 129, статті 1311 Конституції України, яким, за юридичними позиціями Рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 не відповідають окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», перевірити: чи не призводить у цьому конкретному випадку звернення прокурора до втручання у сферу повноважень інших суб'єктів владних повноважень, зокрема, органів місцевого самоврядування, які є безпосередніми учасниками спірних правовідносин, та / або до втручання у права різних заінтересованих суб`єктів, у тому числі відповідних територіальних громад; чи не зумовлює подання такого позову прокурором порушення принципу юридичної визначеності для інших суб'єктів владних повноважень та заінтересованих учасників суспільних відносин; чи не створює це суттєві ризики, реальну загрозу порушення основних засад судочинства та чи не спричиняє істотного ускладнення реалізації учасниками цього судового процесу та іншими заінтересованими особами конституційного права на судовий захист.
Окрім цього, Верховний Суд виокремлює, що за своїм конституційно - правовим статусом, визначеним у Конституції та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» як спеціальному законі, який, зокрема, врегульовує питання гарантій місцевого самоврядування в Україні, місцеві ради (сільські, селищні, міські ради) належать до представницьких органів місцевого самоврядування, які наділяються виключним правом представляти інтереси відповідної територіальної громади і приймати від її імені рішення, а також безпосередньо уповноважені здійснювати захист інтересів громади, у тому числі в судовому порядку, самостійно й незалежно від інших суб`єктів визначити фактичні і правові наслідки тих чи інших рішень дій чи бездіяльності інших органів державної влади та місцевого самоврядування та / або їх посадових осіб, вирішувати питання про те, чи порушені права та гарантії місцевого самоврядування, оцінювати обсяг та істотність таких порушень, характер їх впливу на діяльність суб'єктів місцевого самоврядування та конституційного права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, обирати спосіб захисту вказаних прав та інтересів громади та гарантій місцевого самоврядування в разі їх порушення, вирішувати питання про доцільність і необхідність вжиття зазначених заходів у кожній конкретній ситуації, виходячи, насамперед, з інтересів територіальної громади.
Отже, не менш важливим питаннями, які підлягають вирішенню у світлі фактичних обставин цієї справи та в контексті з`ясування можливості участі у ній прокурора відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частин третьої - п`ятої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, є такі: чи не призвело подання позовної заяви прокурором до втручання у передбачені Конституцією та законами України права територіальної громади та гарантії місцевого самоврядування, у діяльність та повноваження відповідних органів у вказаній сфері відносин; чи свідчать наведені прокурором доводи про наявність виключного випадку, за якого фактичні і правові наслідки прийнятого у спірних правовідносинах й оскарженого прокурором рішення місцевої ради виходять за межі питань, охоплених правом територіальних громад на місцеве самоврядування та повноважень місцевих рад як їх представницьких органів, дійсно порушують інтереси держави (які саме інтереси і в чому полягає їх порушення) та утворюють достатні підстави для їх захисту прокурором у запропонований ним спосіб (у судовому порядку) як єдиний можливий у цій конкретній ситуації та передбачений Конституцією України спосіб захисту зазначених інтересів.
ВИСНОВКИ: хоча згадані у Рішенні Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» станом на момент ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови й не втратили свою чинність, проте, застосовуючи такі норми, суд повинен був керуватись принципом верховенства права і вирішувати питання щодо перевірки наведених у позові прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у цій конкретній ситуації, зокрема, відповідно до прямих норм Конституції України, яким згідно з юридичними позиціями вищенаведеного Рішення Конституційного Суду України вони не відповідають, як норм найвищої сили.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: повноваження прокурора, оскарження рішень органів місцевого самоврядування, підстави судового контролю