Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 січня 2026 року
у справі № 400/1773/25
Адміністративна юрисдикція
Щодо права органів охорони культурної спадщини на звернення до суду з позовом про зобов'язання власника пам`ятки культурної спадщини виконати зобов'язання за охоронним договором
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор в інтересах держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом до ТОВ СП «Нібулон», в якому просив зобов`язати відповідача привести пам'ятку архітектури місцевого значення «Житловий будинок ХІХ століття» на вулиці Аркасівській (Пушкінській), 12 у місті Миколаєві до належного стану шляхом проведення відновлювальних та ремонтно-реставраційних робіт.
Окружний адміністративний суд рішенням задовольнив позов.
Апеляційний адміністративний суд постановою скасував рішення окружного адміністративного суду, закрив провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Стаття 27 Закону № 1805-III регулює забезпечення заходів щодо охорони пам`яток та встановлює (частина перша), що власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
Тобто власник зобов'язаний вживати заходи для збереження пам`яток, запобігання їх пошкодженню, руйнуванню або знищенню.
Частина друга статті 27 Закону № 1805-III передбачає, що якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов'язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження.
Частина друга статті 6 Закону № 1805-III встановлює повноваження органів охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини щодо пам`яток місцевого значення, зокрема:
- забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (пункт 5);
- організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт (пункт 8);
- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них (пункт 9);
- організація досліджень об'єктів культурної спадщини, які потребують рятівних робіт (пункт 20);
- застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону (пункт 21).
Стаття 30 Закону № 1805-III надає органам охорони культурної спадщини право видавати приписи про заборону будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить, що органи охорони культурної спадщини наділені не лише контрольно-наглядовими, а й розпорядчими повноваженнями щодо забезпечення збереження пам`яток. Проте видання приписів є ефективним лише за умови їх добровільного виконання власником. У разі ухилення власника об`єкта культурної спадщини від виконання приписів виникає необхідність у судовому захисті публічного інтересу.
Тобто наявність у органу охорони культурної спадщини повноважень щодо видання приписів та розпоряджень не виключає можливості звернення до суду з позовом про зобов`язання власника пам`ятки виконати обов`язки, передбачені охоронним договором, особливо у випадку, коли припис не виконується або ігнорується власником пам`ятки.
ВИСНОВКИ: право органів охорони культурної спадщини на звернення до суду з позовом про зобов'язання власника пам`ятки культурної спадщини виконати зобов'язання за охоронним договором щодо утримання пам`ятки у належному стані слідує з пункту 4 частини першої статті 19 КАС України (юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема що виникають з приводу виконання адміністративних договорів), статті 28 Закону № 3166-VI, статей 5, 6, 24, 27 та 30 Закону № 1805-III.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист об’єктів культурної спадщини, виконання охоронних зобов’язань, судовий захист публічного інтересу, повноваження органів охорони культурної спадщини
