Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 вересня 2023 року
у справі № 204/647/20
Кримінальна юрисдикція
Щодо врахування засади забезпечення доведеності вини при вирішенні питання про вчинення умисного позбавленням життя особи у стані необхідної оборони
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_5 засуджено за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. З неї стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.
ОЦІНКА СУДУ
При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають:
«2. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом…
4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Відповідно до частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
У разі умисного позбавленням життя особи для правильного визначення, чи діяла особа в стані оборони та чи залишалися її дії в межах необхідності для оборони або перевищили ці межі, суд має оцінити наявність чи відсутність суспільно небезпечного посягання і, в разі його наявності, - якщо характер посягання не підпадає під ознаки, зазначені у частині 5 статті 36 КК, - оцінити відповідність захисту небезпечності посягання.
Відповідно до частини 2 статті 36 КК, кожен має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади для захисту від суспільно небезпечного посягання. Таким чином, на спростування доводів захисту суди послалися на обставини, які законодавець забороняє враховувати при вирішенні питання про наявність чи відсутність стану оборони.
Відповідно до статті 36 КК застосування для захисту засобів, що не відповідають обстановці посягання, не спростовує перебування особи у стані оборони, але виключає звільнення її від відповідальності, оскільки дає підстави для притягнення до відповідальності за перевищення меж необхідності при обороні у випадках, передбачених частиною 3 статті 36 КК.
За встановлених обставин події спричинення двох ударів ножем в живіт перевищувало межі, необхідні для захисту в ситуації, що склалася, і тому дії засудженої мають бути кваліфіковані за статтею 118 КК.
ВИСНОВКИ: суди попередніх інстанцій відхилили заяву засудженої щодо перебування в стані оборони, оскільки дійшли висновку, що смертельні поранення потерпілому вона спричинила через кілька годин після того, як зазнала побиття. В обґрунтування такого висновку вони послалися на висновок судової медичної експертизи.
Однак висновок експертів про час виникнення ушкоджень в потерпілого жодним чином не вказує на те, що до їх виникнення причетна засуджена.
Крім того, оскільки експерти не змогли встановити точний час смерті, то, зважаючи на позицію сторони захисту, суди при визначенні часу смерті потерпілого мали виходити з вимог частини 4 статті 17 КПК і прийняти за час смерті варіант, що є найбільш сприятливим для засудженої.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, ексцес оборони, оцінка доказів, засади кримінального провадження
