Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 09 вересня 2014 року
у справі № 3-66гс14
Господарська юрисдикція
Щодо моменту набрання об'єктом нерухомого майна правового статусу пам'ятки культурної спадщини
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради та Управління КМДА звернувся до господарського суду з позовом до Шевченківської районної у місті Києві ради (далі - Шевченківська рада), управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (далі - Управління з питань комунального майна), ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок» та універсальної товарної біржі «Національні ресурси», про визнання недійсними рішення та договору, визнання права власності, витребування майна у комунальну власність.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково.
Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Статтею 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ (далі - Закон № 1805) визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам'ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону № 1805 передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону УРСР УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 13 липня 1978 року № 3600-ІХ (далі - Закон УРСР № 3600), визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, прийнятою на виконання Закону № 1805, затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру.
16 грудня 2004 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 2245-IV (далі - Закон № 2245), відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР № 3600, до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 2245 Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.
Статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» від 1 лютого 2005 року № 2391-VI (далі - Закон № 2391) заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов'язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Законом України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008 року № 574 затверджено перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого нежиле приміщення площею не внесено, а пунктом 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону визнано таким, що втратив чинність, Закон № 2391.
ВИСНОВКИ: об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.
Упродовж шестимісячного строку, визначеного Законами № 2245 і № 2391, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключення об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам'яток України та затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже спірне нежиле приміщення не набуло статусу пам'ятки. Таким чином, на час прийняття рішення ради не існувало законодавчої заборони щодо його включення до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори за участю ОМС, правовий режим майна комунальної власності, правовий режим об'єктів культурної спадщини
