Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 лютого 2024 року
у справі № 990/263/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо правомірності відмови особі, стосовно якої застосовано санкції, у відстроченні сплати судового збору за подання позовної заяви про оскарження рішення, яким застосовано такі правові обмеження
Фабула справи: КАС ВС як суд першої інстанції зареєстрував позовну заяву АТ «TIS GRAIN», подану адвокатом до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію п. 196 додатка 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» щодо запровадження таких заходів до АТ «TIS GRAIN».
Разом із позовною заявою Товариство подало клопотання про відстрочення сплати судового збору.
КАС ВУС залишив без руху позовну заяву.
Підставою для залишення позовної заяви без руху стала та обставина, що позивач, звернувшись до суду з позовом, не надав документ про сплату судового збору, як це вимагається нормою ч. 3 ст. 161 КАС України.
Цією ж ухвалою КАС ВС відмовив у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору. Суд виснував, що така причина (підстава) для відстрочення сплати судового збору, як неможливість проведення платежу банківською установою, законодавством не передбачена.
Мотивація апеляційної скарги: АТ «TIS GRAIN» наголошує, що ані позивач, ні його представник жодним чином не заперечують і не ухиляються від встановленого законом обов`язку сплатити судовий збір. Однак виконати цей обов`язок не можуть у силу об`єктивної перешкоди, оскільки, як зазначено в листі АТ КБ «Приватбанк», згідно з п. 8 ст. 5 Закону № 1644-VII та пп. 4 п. 37 розділу 4 Положення про реалізацію спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (далі - Положення № 65), проведення платежів від імені осіб, до яких застосовано санкції, неможливо відповідно до вимог чинного законодавства.
Правова позиція Верховного Суду: внаслідок застосування санкцій позивач позбавлений можливості сплатити судовий збір за подання позовної заяви та, як наслідок, реалізувати своє право на оскарження в суді Указу Президента, яким такі санкції й було застосовано.
Закон України «Про судовий збір» передбачає можливість сплати судового збору не тільки у готівковій формі і не тільки через банківські установи (обрані позивачем форма та спосіб сплати судового збору), а й у безготівковій, зокрема за допомогою електронних платіжних засобів та пристроїв.
Водночас згідно з Положенням № 65 до переліку суб'єктів реалізації санкцій, які зобов`язані дотримуватись заборон щодо здійснення фінансових операцій санкційними особами, включені також і такі небанківські установи, як оператори платіжних систем та оператори поштового зв`язку, які надають фінансові платіжні послуги та/або послуги поштового переказу.
Тобто позивач позбавлений можливості сплати судовий збір як у готівковій, так і в безготівковій формі не тільки через банківську установу, а й іншими визначеними законом способами, оскільки усі вони передбачають використання платіжних систем.
Відмовляючи в задоволенні клопотання Товариства про відстрочення сплати судового збору, суд першої інстанції зазначив і про ту обставину, що в провадженні Верховного Суду перебуває значна кількість справ за позовами юридичних осіб-нерезидентів, до позовних заяв у яких адвокатами додавались докази сплати судового збору, здійсненої від свого (як представника) імені, але з посиланням на позивача в призначенні платежу.
Велика Палата Верховного Суду вважає такий аргумент на обґрунтування підстави відмови позивачу у відстроченні сплати судового збору недоречним з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Обов`язок зі сплати судового збору покладається саме на ту особу, яка звертається до суду, зокрема, з позовною заявою. Відтак і дані цієї особи зазначаються в платіжному документі (квитанції) про здійснення оплати у графі «Платник».
Хоча норми чинного законодавства не забороняють іншій особі сплатити судовий збір замість позивача, суд не може зобов'язати здійснити оплату судового збору у такий спосіб, зокрема представником позивача. Як уже зазначено, зобов`язаною особою щодо сплати судового збору за подання позовної заяви є позивач. Відносини між позивачем та його представником є індивідуальними та регулюються укладеним між ними договором про надання правової допомоги.
Висновки: застосування до особи обмежувальних заходів (санкцій) суб'єктом владних повноважень не повинно супроводжуватися встановленням перешкод для звернення особи до суду щодо оскарження рішення про застосування таких правових обмежень. В іншому випадку будуть мати місце ознаки свавілля, що недопустимо в демократичній і правовій державі.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанцій відмовив Товариству у відстроченні сплати судового збору за подання позовної заяви без належної оцінки обставин щодо його майнового стану (не враховано, що проведення платежів від імені осіб, до яких застосовано санкції, неможливо відповідно до вимог чинного законодавства), що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви Товариства.
Ключові слова: гарантії доступу до правосуддя, наслідки застосування економічних санкцій, повноваження представника, склад судових витрат
