Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 березня 2024 року
у справі № 913/768/21[1]
Господарська юрисдикція
Щодо недопустимості обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з підстав місцезнаходження чи місце проживання останньої на тимчасово окупованій території
ФАБУЛА СПРАВИ
У справі за позовом ТОВ "Сателлит" до ТОВ "Діброва" про стягнення 2 214 936,00 грн суд апеляційної інстанції ухвалами повернув без розгляду апеляційні скарги ТОВ "Діброва" на підставі п.1 ч.5 ст.260 ГПК, адже вважав, що ці скарги підписані особою (адвокатом Адвокатського об'єднання "Правота"), яка не має права їх підписувати.
Відсутність такого права суд апеляційної інстанції аргументував нікчемністю договору про надання правової допомоги з посиланням на абз. 2 ч.2 ст.13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон №1207-VII), яка вказує, що правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз.2 ч.2 ст.215 ЦК. Суд встановив, що ТОВ "Діброва" на момент укладення договору з Адвокатським об'єднанням "Правота" мало місцезнаходження на тимчасово окупованій території України.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
ЄСПЛ звертав увагу, що невід'ємною частиною права на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції, є право на правову допомогу. ЄСПЛ вважає, що будь-яка особа має право скористуватися правовою допомогою і держава має гарантувати дотримання цього права.
Питання надання правової допомоги згідно ст.6 Конвенції розглядається, зокрема, у контексті права на доступ до суду та принципу "рівної зброї" (equality of arms). Останнє передбачає, що сторона судового процесу не повинна бути позбавлена можливості ефективно представити свою позицію у суді, а також їй має бути надана змога представити свою позицію нарівні із протилежною стороною. Пункт 1 ст.6 Конвенції надає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування учасникам судового процесу цих прав. Одним із таких засобів є інститут правової допомоги (рішення від 15.02.2005 у справі "Steel and Morris v. the United Kingdom", заява №68416/01).
Статтею 13 ГПК передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, право особи на справедливий суд ґрунтується на законодавчих актах вищої юридичної сили, а саме Конституції України та Конвенції.
Ситуація, за якої позивач за власною ініціативою звертається до суду з позовом до відповідача та при цьому вимагає позбавити (обмежити) відповідача у можливості користуватися правничою допомогою та отримати доступ до передбачених законом електронних сервісів, зокрема користуватися електронним кабінетом, направляти до суду процесуальні документи, скріплені електронним цифровим підписом, призведе до порушення наведених норм Конституції України, ГПК та основних засад господарського судочинства, зокрема принципу змагальності.
ВИСНОВКИ: Верховний Суд погоджується також з доводами, що необґрунтованим є обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої в умовах війни опинилося в окупації, особливо враховуючи динамічну зміну лінії фронту та переліку окупованих/деокупованих територій.
Чинне процесуальне законодавство не забороняє таким особам виступати як позивачами, так і відповідачами в суді, тобто визнає їх процесуальну правоздатність.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: визнання господарських договорів недійсними, порядок надання професійної правничої допомоги, діяльність суб'єктів на тимчасово окупованій території, право на адвоката
