Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 19 серпня 2014 року
у справі № 3-56гс14
Господарська юрисдикція
Щодо незаконності уступки права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди
ФАБУЛА СПРАВИ
У справі за позовом ТОВ «Камбіо» до ТОВ «Кредо-Інвест-Строй», третя особа - ТОВ «Південенерго», про визнання договору уступки права вимоги недійсним ТОВ «Камбіо» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року у справі № 923/945/13 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України, у якій просило скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову апеляційного господарського суду в.
Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 512-515, 517, 526 ЦК України.
Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, залишаючи в силі рішення господарського суду про відмову в задоволенні позову, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 202, 203, 215, 512, 514 ЦК України, дійшов висновку про відсутність законодавчої заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні після ухвалення судового рішення та на стадії його виконання, а відтак - і про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину про уступку права вимоги недійсним.
ОЦІНКА СУДУ
Частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.
Проте, виходячи зі змісту оспорюваного договору, його предметом є уступка права вимоги за рішенням господарського суду, за яким з боржника стягнуто не лише сума заборгованості за договором поставки, укладеного між ТОВ «Камбіо» та ТОВ «Південенерго», а також судові витрати.
При цьому умовами договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання рішення суду.
Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.
ВИСНОВКИ: заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.
За таких обставин висновок про відповідність оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства є помилковим.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави заміни сторони, порядок заміни стягувача, недійсність уступки
