Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 червня 2024 року
у справі № 918/907/22
Господарська юрисдикція
Щодо вирішення питання про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у господарському судочинстві
Фабула справи: ТОВ "Рівнегаз збут" з позовом до АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз", ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" про зобов`язання безоплатно усунути недоліки товару.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовлено у вимозі Позивача про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів. Заяву Позивача про забезпечення доказів повернуто заявнику.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ "Рівнегаз збут" зазначає, що Закон України "Про судовий збір" визначає ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду. Водночас ст. 4 зазначеного Закону не передбачає сплату судового збору за подання заяви про забезпечення доказів безпосередньо до господарського суду. Відтак має місце юридична колізія, коли ГПК України встановлює порядок, за яким при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а Законом України "Про судовий збір" не передбачено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
Правова позиція Верховного Суду: у даному випадку простежується юридична колізія, що випливає з розбіжностей у застосуванні норм ГПК України та Закону України "Про судовий збір".
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відтак у цій частині норми Закону України " Про судовий збір" є спеціальними щодо норм ГПК України.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону. Згідно з принципом "Lex specialis" (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма) за наявності розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон. Про перевагу норм "lex specialis" над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і ЄСПЛ (пункт 69 рішення від 25.03.199 у справі "Nikolova v. Bulgaria", заява № 31195/96 тощо).
Якщо норми нормативних актів однакової юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Крім того, Суд звертає увагу, що за наявності юридичної колізії норми права підлягають тлумаченню на користь особи, яка звернулася із заявою про забезпечення доказів. У розрізі питання, поставленого у касаційній скарзі, розширене тлумачення норм Закону України "Про судовий збір" не є таким, що відповідає суті принципу справедливості та може породжувати невизначеність у правозастосуванні.
Незалежно від аргументів Скаржника щодо судового збору, які наводилися ним при поданні заяви про забезпечення доказів, у цій справі суд першої інстанції мав самостійно здійснити аналіз норм Закону України "Про судовий збір" та застосувати чи не застосувати їх.
Розглядаючи клопотання учасника справи про відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору, суди першочергово мають встановлювати: 1) чи передбачає законодавство сплату судового збору за подання документа чи вчинення певної дії; якщо так, то 2) чи визначає законодавство ставку судового збору.
Висновки: за умови, що сплата судового збору не передбачена, суд має відмовити у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору з підстави відсутності в учасника справи обов'язку його сплати. У такому разі питання про прийняття заяви/скарги до розгляду вирішується в загальному порядку.
Ключові слова: вирішення законодавчих колізій, гарантії доступу до судочинства, умови прийнятності позовної заяви.
