Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 липня 2024 року
у справі № 758/4817/23
Цивільна юрисдикція
Щодо примусової госпіталізації недієздатної особи до психіатричного закладу
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія», третя особа - комунальна організація «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків», про визнання примусової госпіталізації незаконною.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Речення четверте частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» можна визнати самостійною нормою права - цим реченням окреслюються засади і порядок поміщення особи до закладу з надання психіатричної допомоги. Так, для поміщення у заклад встановлена засада добровільності та два варіанти отримання вільного волевиявлення недієздатної особи для госпіталізації: особисте прохання; усвідомлена письмова згода особи, яка має бути госпіталізована.
Встановлення наявності останнього аспекту є суттєвим для встановлення дійсних спірних відносин, що виникли у справі.
Згідно з ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це; над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун; відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (частина перша статті 39, частина перша статті 40, стаття 41).
Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.
Усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування.
Свобода волі як єдність внутрішньої волі та зовнішнього волевиявлення розглядається як можливість приймати рішення на основі власної волі на основі нормативних приписів.
Внутрішня свобода волі корелюється з недоторканністю права на свободу мислення та не підлягає обмеженням, проте зовнішній прояв свободи волі через волевиявлення обмежується правовими приписами. Імперативні норми майже не залишають місця для свободи волі, а диспозитивні, характерні для приватного права, створюють механізми для правомірного волевиявлення. Свобода волі фізичної особи виникає з моменту її народження, а її обсяг змінюється протягом життя. Він може збільшуватися через інтелектуальний розвиток, зміну дієздатності та правового статусу, та зменшуватись при обмеженні дієздатності, зміні правового статусу або в разі визнання особи недієздатною свобода волі неможлива.
Рішенням Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 1-1/2016 про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» у взаємозв`язку з положенням частини другої цієї статті стосовно госпіталізації особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю.
Також у рішенні від 20 грудня 2018 року (справа № 1-170/2018) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статті 13 Закону щодо недобровільної госпіталізації недієздатної особи до психіатричного закладу не відповідають частинам першій, другій статті 29, частині першій статті 55 Основного Закону України, оскільки передбачають госпіталізацію недієздатної особи до закладу з надання психіатричної допомоги без рішення суду.
Європейський суд з прав людини визначив вимоги, яких необхідно дотримуватися під час законного затримання психічнохворих осіб відповідно до підпункту (е) пункту 1 статті 5 Конвенції, а саме: «за винятком випадків крайньої необхідності, людина не має позбавлятися свободи до тих пір, поки не буде переконливо доведено, що вона дійсно є «психічнохворою». Сама сутність того, в чому слід переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, - вимагає об`єктивної медичної експертизи; психічний розлад має бути такого характеру або ступеня, які виправдовували б обов`язкове позбавлення свободи; обґрунтованість позбавлення свободи залежить від стійкості такого розладу» (пункт 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року).
Цей суд також вказав, що «хоча не завжди необхідно, щоб процедура за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо психічнохворих осіб мала ті ж гарантії, що вимагаються за пунктом 1 статті 6 Конвенції для кримінального чи цивільного процесу, вона повинна мати судовий характер та надавати гарантії, що відповідають суті позбавлення свободи» (пункт 40 рішення у справі «Горшков проти України» від 8 листопада 2005 року).
Колегія суддів вважає, що у даному випадку мало місце порушення статті 5 Конвенції (позбавлення свободи) відносно ОСОБА_2, оскільки хоч матеріали справи і містять підписаний ним документ «Усвідомлена згода особи на госпіталізацію до психіатричного закладу», однак за встановлених судом обставин щодо відсутності медичних даних про можливість останнього усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, така госпіталізація повинна була проводитися за наявності судового контролю.
ВИСНОВКИ: у разі якщо, недієздатна особа нездатна за станом психічного здоров'я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і, відповідно, потребує відповідного рішення суду. В іншому разі примусова госпіталізація недієздатної особи до психіатричного закладу, яка не є добровільною, є обмеженням права такої особи на свободу та особисту недоторканість, закріпленого у статті 29 Конституції України. Така госпіталізація за своєю природою та наслідками є непропорційним обмеженням конституційного права недієздатної особи на свободу та особисту недоторканність, тому вона має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, з урахуванням зазначених міжнародно-правових стандартів, правових позицій Конституційного Суду України та виключно за рішенням суду відповідно до вимог статті 55 Основного Закону України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий статус недієздатної особи, підстави примусової госпіталізації, підстави надання психіатричної допомоги
