Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 серпня 2024 року
у справі № 699/320/23
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору з приводу припинення трудового договору з роботодавцем - органом місцевого самоврядування, який є засновником комунального підприємства, у якому позивач працює директором
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся із позовом до міської ради, виконавчого комітету, Комунального підприємства міської ради про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів.
Ухвалою суду першої інстанції провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз'яснено позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Постановою апеляційного суду ухвалу районного суду у скасовано, матеріали справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що цей спір не є корпоративним і не відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки не має зв`язку з реалізацією власником або учасником суб`єкта господарювання його корпоративних прав на управління товариством, а стосується питань захисту права працівника на розірвання трудового договору з підстав закінчення строку, на який його укладено, що належить до правового регулювання саме КЗпП України, а не ст. 99 ЦК України.
Мотивація касаційної скарги: міська рада вказує, що між ОСОБА_1 і міською радою виникли корпоративні відносини, оскільки позивач був наділений повноваженнями з управління КП «Корсагро», а тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
У п. 3 ч. 1 ст.20 ГПК України встановлено, що справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19) зроблено висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Висновки: позивач не є ні засновником, ні акціонером, ні членом КП, позивач порушує питання про захист його трудових прав на припинення трудового договору з підстав закінчення строку його дії у спорі з роботодавцем - органом місцевого самоврядування, який є засновником комунального підприємства, у якому позивач працює директором.
Установивши характер спірних правовідносин та суть спору, який пов'язаний із реалізацією права особи на працю, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що цей спір не є корпоративним і таким, що належить до юрисдикції господарських судів, оскільки не має зв`язку з реалізацією власником або учасником суб`єкта господарювання його корпоративних прав на управління товариством, а стосується питань захисту права працівника на розірвання трудового договору з підстав закінчення строку, на який його укладено, що належить до правового регулювання саме КЗпП України, а не ст. 99 ЦК України.
Ключові слова: розмежування судової юрисдикції, захист прав працівника, законність звільнення
