Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 вересня 2024 року
у справі № 990/57/24
Адміністративна юрисдикція
Щодо обов'язку Президента України видавати обґрунтовану відмову в помилуванні
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Президента України, у якому просив визнати протиправним і нечинним:
- - Положення про порядок здійснення помилування, затверджене Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015 (далі - Положення);
- Указ Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015;
- а також визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати вчинити дії, результатом яких буде укладене та затверджене Положення про порядок здійснення помилування, що узгоджується з:
- Рішенням КСУ від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021;
- рішенням Європейського суду з прав людини від 01 квітня 2021 року у справі [«Фарзієв та інші проти України» (заява № 63747/14 та 23 інші заяви - див. перелік у додатку)], зокрема й за заявою ОСОБА_3 (заява № 58985/16), яке пов`язане з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 березня 2019 року у справі «Петухов проти України (№ 2)» (заява № 41216/13);
- ст.ст. 28, 3 Конституції України;
- ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
КАС ВВС рішенням від 14 травня 2024 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Мотивація апеляційної скарги: ОСОБА_1 вказує на «обов`язок» Президента України видавати обґрунтовану відмову в помилуванні та можливість оскаржити таку відмову до суду.
Правова позиція Верховного Суду: помилування - це індивідуальне державно-владне веління у формі прощення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. Цей акт не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи осіб, індивідуально зазначених в указі Президента України.
Обов`язок Президента України безпосередньо розглядати клопотання про помилування, яке надходить до нього, і оформляти у виді указу відмову у його задоволенні із зазначенням протилежних і негативних для його автора результатів, не випливає зі змісту п. 27 ст. 106 Конституції України, ст.87 КК України та правил Положення.
З аналізу змісту норм Положення простежується, що клопотання про помилування і підготовлені Департаментом матеріали попередньо розглядаються Комісією, та лише потім передаються на розгляд по суті Президенту України.
За правилами цього Положення клопотання, які не підлягають задоволенню за обставин, передбачених цим Положенням, Департамент спочатку доповідає Комісії, а Комісія доповідає Президентові України. Тобто тільки з дотриманням Департаментом процедури підготовки розгляду клопотання про помилування, яке направляється з висновками та пропозиціями Комісії, за результатами попереднього розгляду клопотань про помилування і матеріалів, підготовлених Департаментом, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування.
Висновки: оскільки чинне законодавство чітко і ясно не встановлює для глави держави як носія права на помилування обов'язку видавати (формувати) документ про відмову в помилуванні, то неможливо через судовий присуд змусити того, хто володіє таким правом, вдатися до певних позитивних дій на користь зацікавленої особи, зокрема й тих, які пропонує позивач у своїй позовній заяві.
Ключові слова: невідворотність покарання, перегляд міри покарання, умови отримання помилування, перегляд довічного позбавлення волі
