Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 січня 2023 року
у справі № 760/34680/19
Цивільна юрисдикція
Щодо наслідків відмови від видачі свідоцтва про право власності на частку в спільній сумісній власності подружжя
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Головне територіальне управління юстиції, у якому просила визнати недійсною свою відмову від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5, що була подана нею до державної нотаріальної контори, як таку, що вчинена під впливом обману, тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 і ОСОБА_3 на квартиру, здійснену державним нотаріусом державної нотаріальної контори на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; встановити факт того, що квартира є сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_5, який помер; визначити, що частка ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності на квартиру, становила 1/2 її частини; визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.
Суд першої інстанції рішенням в задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд постановою рішення суду першої інстанції змінив, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.
ОЦІНКА СУДУ
За змістом статті 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Відмова від права власності є одностороннім правочином, адже власник виражає лише власну волю, спрямовану на припинення в нього права власності на певне майно.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі 126/2200/20).
ВИСНОВКИ: враховуючи, що спірна квартира була придбана ОСОБА_1 і ОСОБА_5, який помер, у період шлюбу, позивач не була позбавлена права після смерті свого колишнього чоловіка оформити право власності на частку у праві власності на цю квартиру. Проте ОСОБА_1 після смерті колишнього чоловіка висловила як прямо (заява), так і своєю поведінкою (не звернулася до нотаріуса про видачу їй свідоцтва про право власності на 1/2 частку), що не буде реалізовувати своє право на отримання відповідного свідоцтва, однак звернулася до суду з цим позовом.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що поведінка позивача суперечить добросовісності, оскільки не відповідає її попереднім заявам та поведінці, хоча відповідачі розумно покладалися на них, а нотаріус правомірно видав спадкоємцям оспорювані свідоцтва на все майно ОСОБА_5 (квартиру), враховуючи волевиявлення і його колишньої дружини ОСОБА_1, викладене у відповідній заяві.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: добросовісність поведінки, право на спадкування, наслідки відмови від права власності, правовий статус майна подружжя, заборона суперечливої поведінки, підстави припинення права власності
