Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 листопада 2024 року
у справі № 532/1550/23
Цивільна юрисдикція
Щодо наслідків добровільної відмови від видачі свідоцтва про право на частку в праві спільної сумісної власності
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.
Рішенням районного суду позов ОСОБА_1 задоволено.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення районного суду скасовано та ухвалено нове; у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказує, що у своїй заяві не відмовлявся від свого права на частку у спільному сумісному майні подружжя, а лише заявив, що не претендує на виділ частки в спільному майні подружжя та на обов'язкову частку у майні померлої ОСОБА_4. Суд апеляційної інстанції не врахував, що подання позивачем заяви не змінює правовий режим спірного майна як сумісного майна подружжя. Право власності позивача на половину спільного майна подружжя після смерті ОСОБА_4 не припинилось, а тому належні позивачу частки у будинку та земельній ділянці не могли входити до складу спадщини ОСОБА_4. Бездіяльність позивача щодо ініціювання поділу майна подружжя після розірвання шлюбу не може бути розцінена як відмова від права власності, оскільки сімейним законодавством не передбачено обов`язку колишнього подружжя здійснювати поділ майна, у тому числі й шляхом ініціювання судового провадження. Вказана дія є правом колишнього подружжя, яким жоден з них не скористався.
Правова позиція Верховного Суду: правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч.ч. 1-3 ст. 202 ЦК України).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
- суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
- такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору.
Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності (ч. 1 ст. 347 ЦК України).
Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 12 ЦК України).
Об'єднана палата нагадує, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Наприклад, у ст. I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Висновки: у випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Ключові слова: добросовісність поведінки, право на спадкування, наслідки нерозподілу майна, правовий статус майна подружжя
