Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 січня 2025 року
у справі № 638/7132/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо застосування норм публічних українських законів для визначення непрацездатності іноземця
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3-ОСОБА_5 , ТОВ «ТЦ «ЦУМ», третя особа - Управління служби у справах дітей, про визнання права власності в порядку спадкування.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 зазначає про відсутність висновку та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми Закону України «Про міжнародне приватне право» в частині спадкування особами, які мають право на обов'язкову частку у спадкуванні (ст. 1241 ЦК України), а саме: набуття статусу непрацездатної особи громадянкою іншої держави в Україні, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Правова позиція Верховного Суду: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.1241 ЦК України).
При з'ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб'єктів, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Непрацездатність - це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об'єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності, у разі настання якого особа втрачає засоби до існування та потребує матеріального соціального забезпечення.
Для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у ст.1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів.
Цивільні права та обов`язки можуть мати не лише громадяни України, а, зокрема, й іноземці. Про це свідчить використання законодавцем такого юридичного поняття як «фізична особа». Такий підхід законодавця при формулюванні положень основного «регулятора» цивільних відносин, підтверджує той факт, що відсутність у фізичної особи громадянства України зовсім не змінює обсяг можливих суб'єктивних цивільних прав та обов`язків. У ЦК України відсутні норми, які б вказували на обмеження, заборони чи інші особливості участі в приватних відносинах тієї фізичної особи, яка є іноземцем.
Висновки: іноземець, як суб'єкт права на обов'язкову частку має бути непрацездатним в розумінні закону тієї держави, громадянином якої він є. Як наслідок для визначення того чи є іноземець непрацездатним не можуть застосовуватися норми публічних українських законів.
Ключові слова: умови спадкування за заповітом, втручання в приватні правовідносини, наслідки укладення заповіту
