Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 лютого 2025 року
у справі № 5023/4477/12
Господарська юрисдикція
Щодо предмета доказування у справах про стягнення вартості безпідставно набутого майна відповідно до ст. 1213 ЦК України
Фабула справи: від ліквідатора надійшла заява про застосування наслідків недійсності правочину, в якій арбітражний керуючий, з посиланням на ст.ст. 216, 1213 ЦК України, просив суд:
- задовольнити заяву ліквідатора про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФОП Ефозіє Д.І. в рахунок відшкодування вартості майна, що незаконно вибуло з володіння боржника на підставі недійсного правочину у розмірі 1 017 100,00 грн.;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП Ефозіє Джозефа Ікечукву в особі керуючого реалізацією - арбітражного керуючого в рахунок відшкодування вартості майна, що незаконно вибуло з володіння на підставі недійсного правочину.
Ухвалою господарського суду заяву ліквідатора задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП Ефозіє Джозеф Ікечукву в особі ліквідатора - арбітражного керуючого 1 017 100,00 грн. в рахунок відшкодування вартості майна.
Постановою апеляційний господарський суд ухвалу господарського суду скасував та прийняв нове рішення, яким заяву ліквідатора задовольнив; стягнув з ОСОБА_1 на користь ФОП Ефозіє Джозеф Ікечукву в особі ліквідатора 977 100,00 грн. в рахунок відшкодування вартості майна, що незаконно вибуло з володіння боржника на підставі недійсного правочину.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 доводив, що всупереч вимогам Закону про банкрутство попередній ліквідатор боржника на власний розсуд визначив вартість майна, не повідомляючи про результати оцінки кредитора, та здійснив відчуження майна банкрута за ціною значно меншою ніж ціна за аналогічне майно, при цьому ліквідатор не мав жодних об'єктивних перешкод для встановлення розумної та справедливої ціни, що свідчить про те, що колишній ліквідатор діяв несумлінно, нерозумно, без урахування інтересів боржника та кредиторів.
Правова позиція Верховного Суду: відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі. Тлумачення ст.1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.
Субсидіарна реалізація механізму, передбаченого ч. 2 ст. 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду допускається шляхом пред'явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі ч. 2 ст. 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна.
Системний аналіз ст.216 та ст.1213 ЦК України свідчить про те, що в обох нормах закріплено обов`язок кожної зі сторін недійсного договору (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості.
Разом з цим якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо). набувач зобов'язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна. Тобто, відшкодування вартості безпідставно набутого майна відбувається в тих випадках, коли майно зазнало суттєвих змін чи воно є повністю/частково знищеним, що унеможливлює його повернення потерпілому в тому вигляді, в якому воно існувало на момент укладення недійсного договору.
Висновки: враховуючи, що позивачем заявлені вимоги про стягнення вартості безпідставно набутого майна відповідно до ст. 1213 ЦК України, до предмету доказування у цій справі входять:
- набуття відповідачем майна або його збереження за рахунок іншої особи (позивача);
- відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали;
- неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, зокрема, внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо;
- вартість (ринкова) майна, що визначена на момент розгляду судом справи.
Ключові слова: формування доказової бази, встановлення вартості майна, різниця ринкової вартості, права арбітражного керуючого, межі повноважень ліквідатора
