Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 січня 2025 року
у справі № 916/1964/23
Господарська юрисдикція
Щодо неефективного способу захисту прав за позовом про визнання протиправним і скасування акта про примусове відчуження майна
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ "ШТРОЙЗЕЛЬ-ЛОГІСТІК" звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ГУ ДСНС), Оперативного командування (Військова частина) (далі - ОК (в/ч)), Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС (далі - Аварійно-рятувальний загін спецпризначення) про скасування акта про примусове відчуження або вилучення майна та зобов`язання ГУ ДСНС та Аварійно-рятувального загону спецпризначення повернути позивачеві транспортний засіб напівпричіп-самоскид, призначений для перевезення вантажів, ввезений на митну територію України.
Рішенням господарського суду позов задоволено.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано в частині задоволення позовної вимоги про скасування акта та відмовлено у задоволенні позову в цій частині. Змінено рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат. В решті рішення залишено без змін із викладенням його резолютивної частини в редакції, згідно з якою позов ТОВ "ШТРОЙЗЕЛЬ-ЛОГІСТІК" до Аварійно-рятувального загону спецпризначення задоволено. Зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спецпризначення повернути ТОВ "ШТРОЙЗЕЛЬ-ЛОГІСТІК" спірний транспортний засіб. У задоволенні позовних вимог до ГУ ДСНС та ОК (в/ч) відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто зумовлювати у конкретному спорі той результат, на який спрямована мета позивача, - захист порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків.
Оспорюваний акт про примусове відчуження або вилучення майна не може бути визнаний недійсним у судовому порядку, оскільки це не призведе до поновлення порушених прав позивача.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині 1 цієї статті.
ВИСНОВКИ: позовні вимоги про визнання протиправним і скасування акта про примусове відчуження майна є неналежним (неефективним) способом захисту порушеного права, оскільки акт про примусове відчуження та вилучення майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію; підписання цього акта є лише етапом документального оформлення процедури реквізиції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист прав суб'єктів господарювання, спори у сфері реквізиції, порядок примусового відчуження майна
