Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 березня 2025 року
у справі № 607/4124/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 110 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за ст. 110 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Положеннями ст. 28 ч. 2 КК України встановлено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
Домовленість про спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не обов'язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6, будучи представником влади РФ, в силу посади яку він обіймав, а саме депутат Державної думи РФ, яка є вищим законодавчим цієї країни, повинен був знати і знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими зокрема визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. (Статут Організації Об`єднаних Націй, декларація Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року та резолюції - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії; резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ); заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року; конвенція про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року).
Також апеляційний суд вказав про обізнаність ОСОБА_6 щодо незалежності України як держави, з врахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація), де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу.
В обґрунтування свого рішення апеляційний суд також зазначив, що факт усвідомлення та обізнаності представниками влади РФ того, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений ратифікацією РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і РФ.
Проаналізувавши вищезазначене, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги захисника та вказав, що ОСОБА_6, будучи депутатом Державної думи Федеральних Зборів РФ повинен був знати і достовірно знав про укладення такого договору державою, представником влади якої він є, тобто рф. ОСОБА_6, будучи депутатом Державної думи РФ та представником влади цієї країни достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
З огляду на викладене, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги захисника, погодившись із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6, будучи депутатом Державної думи РФ та представником влади цієї країни, умисно, за попередньою змовою групою осіб, проголосувавши 15 та 22 лютого 2022 року за звернення до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року за ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою, вчинив умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, тобто злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України.
ВИСНОВКИ: встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про наявність у засудженого попередньої змови групою осіб, так як він спільно з більше ніж 360 депутатами Державної думи РФ, попереднього обговоривши винесені на голосування проекти рішень, а також раніше з іншими представниками влади і ЗС Російської Федерації, тобто заздалегідь до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення, після чого 15 та 22 лютого 2022 року взяв участь разом з іншими депутатами у голосуванні за рішення, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: співучасть у злочинів, злочини проти основ національної безпеки, посягання на територіальну цілісність
