Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 березня 2025 року
у справі № 607/4124/23[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо умови подання обвинуваченим у спеціальному судовому провадженні апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за ст. 110 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції врахував специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 ч. 3 КПК України), зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділив особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.
Суд першої інстанції вжив всіх можливих дій аби наданий обвинуваченому державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Крім того, відповідно до ст. 374 ч. 5 КПК України у зазначеному рішенні суд обґрунтував, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («in absentia»).
Суд першої інстанції урахував правові позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy) , рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії» (Somogyi v Italy), рішення від 18 травня 2004 року та інші), за якими суд під час розгляду справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати, чи були вжиті всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
ВИСНОВКИ: інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу (ст. 400 ч. 3 КПК України).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: співучасть у злочинів, злочини проти основ національної безпеки, посягання на територіальну цілісність