Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 червня 2025 року
у справі № 420/18550/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо відшкодування військовослужбовцем чи відповідною службовою особою шкоди у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1, військової частини ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року Г щодо притягнення ОСОБА_1 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40 260,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального управління Морської охорони від 15 червня 2023 року «Про притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності» щодо здійснення відрахування в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення, після здійснення утримання всіх належних податків та зборів, до повного відшкодування шкоди, заподіяній державі, в розмірі 40 260,00 грн.
Рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове судове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03 червня 2023 року «Про підсумки службового розслідування». Визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15 червня 2023 року про притягнення підполковника ОСОБА_4 до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40260 грн. за шкоду, заподіяну державі, та здійснення відрахування з місячного грошового забезпечення підполковника ОСОБА_4 в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення після здійснення утримання всіх належних податків та зборів до повного відшкодування шкоди, заподіяній державі, в розмірі 40260 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Ключове питання, яке підлягає вирішенню в цьому касаційному провадженні, полягає в тому, чи становить сума середнього заробітку, виплачена відповідно до статті 117 КЗпП України на підставі судового рішення за затримку остаточного розрахунку при звільненні, пряму дійсну шкодою в розумінні Закону №?160-IX, що тягне за собою настання матеріальної відповідальності у межах дії цього нормативного акта.
Згідно з положеннями Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-ІХ), матеріальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає у випадку заподіяння військовослужбовцями та деякими іншими особами прямої дійсної шкоди під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.
Такий вид шкоди Закон визначає як збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу, внаслідок знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання чи незаконного використання військового або іншого майна, погіршення чи зниження його цінності, а також витрати на відновлення або придбання нового майна замість втраченого чи зіпсованого. До складу прямої дійсної шкоди також належать надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.
У контексті зазначеного, виплата середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні, здійснена військовою частиною на підставі судового рішення згідно з положеннями статті 117 КЗпП України, є формою юридичної відповідальності роботодавця за порушення норм трудового законодавства. Однак, якщо підставою для цієї виплати стали дії або бездіяльність конкретної службової особи, відповідальної за організацію своєчасного розрахунку при звільненні, що призвели до виникнення фінансових зобов`язань, які не виникли б за умови належного виконання службових обов`язків, така виплата має ознаки прямої дійсної шкоди, заподіяної державному органу в межах службової діяльності відповідної особи.
Фактично, йдеться про непередбачену, вимушену витрату бюджетних коштів, яка не була включена до кошторису установи і не настала б за умови належного виконання обов`язків службовою особою, що свідчить про її позаплановий характер. У цьому аспекті такі витрати створюють додаткове фінансове навантаження на бюджет, унеможливлюючи ефективне та цільове використання державних коштів і, відповідно, становлять реальні майнові втрати для держави.
Виплата середнього заробітку в такому випадку утворює склад надлишкової (позапланової) виплати, що стала наслідком службової недбалості або бездіяльності службової особи. Такі витрати не є випадковими, об`єктивно неминучими або пов`язаними з організаційно-фінансовими труднощами установи, вони становлять наслідок конкретного порушення, що має юридичну кваліфікацію і може слугувати підставою для застосування матеріальної відповідальності винної особи.
Незважаючи на те, що формальною підставою для виникнення зобов`язання з відшкодування середнього заробітку у зазначеному випадку є судове рішення, фактичною його причиною є дії (бездіяльність) службової особи, що суперечили вимогам трудового законодавства і зумовили застосування до державного органу фінансової санкції. Отже, виплата середнього заробітку в такому разі є безпосереднім наслідком службової недбалості, яка має юридичне значення і призводить до реальних фінансових втрат бюджету, що відповідає ознакам прямої дійсної шкоди.
У цьому зв`язку слід звернути увагу на норму частини другої статті 6 Закону №?160-IX, яка передбачає, що посадові (службові) особи, винні у незаконному звільненні чи переміщенні осіб, несуть повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посад. Попри те, що ця норма стосується притягнення військовослужбовців до повної матеріальної відповідальності, логіка її побудови вказує на єдиний підхід законодавця до кваліфікації подібних бюджетних втрат як прямої дійсної шкоди, яка підлягає компенсації з боку винної особи.
Форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця чи відповідної особи відповідно до Закону України №160-ІХ. У разі, якщо шкода завдана з необережності, відповідальність особи обмежується межами, передбаченими частиною першою статті 5 Закону України №160-ІХ, а саме не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, якщо інше не передбачено законом.
ВИСНОВКИ: шкода, яка виникає внаслідок затримки розрахунки при звільненні працівника та тягне за собою додаткові виплати у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, є прямою дійсною шкодою, яка підлягає відшкодуванню військовослужбовцем чи відповідною службовою особою у порядку, передбаченому Законом №160-IX. Така шкода, за наявності передбачених законом юридичних елементів, зокрема вини у формі необережності, протиправної поведінки та причинного зв`язку між діями особи та завданою шкодою, може бути підставою для притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі, що не перевищує п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави матеріальної відповідальності, виплати при звільненні, відповідальність роботодавця
