Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 липня 2025 року
у справі № 703/3563/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо обставин, які необхідно встановити при розгляді справ стосовно участі двох водіїв в дорожньо-транспортній пригоді
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення.
Апеляційний суд скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалив свій вирок, яким ОСОБА_6 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
ОЦІНКА СУДУ
Диспозиція ст. 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.
Злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, й обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки ті порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і перебувають із ними у причинному зв`язку.
У результаті оцінки наданих сторонами доказів судом встановлено, що небезпека для руху для водія ОСОБА_6, в даному випадку, виникла з моменту безпосереднього наближення велосипедиста ОСОБА_8 до смуги зустрічного руху із-за транспортного засобу та початку її перетинання, що відповідає положенням п. 1.10 ПДР.
Також суд першої інстанції зазначив і про те, що оскільки обвинуваченому ОСОБА_6 не інкримінується порушення пункту 12.3 ПДР, а саме невжиття заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, а тому підстав стверджувати про те, що порушення водієм ОСОБА_6 пункту 12.4 ПДР перебувають у причинному зв`язку з ДТП та її наслідками немає.
ВИСНОВКИ: справи щодо участі двох водіїв в дорожньо-транспортній пригоді потребують ретельної перевірки, зокрема суду необхідно встановити: як дії (бездіяльність) особи, яка керує автомобілем, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху, перебувають у причинному зв'язку між порушеннями ПДР (кожного окремо) та наслідками, що, в свою чергу, може виключити відповідальність водія.
Крім того, при вирішенні питання про причинний зв'язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти безпеки руху, злочини проти експлуатації транспорту, недотримання ПДР
