Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 серпня 2025 року
у справі № 496/4088/21
Цивільна юрисдикція
Щодо припинення права у спадкоємця, який добровільно відмовився від прийняття спадщини, права на оспорення набуття права власності іншим спадкоємцем
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, міської ради, у якому просив:
- встановити факт родинних відносин, а саме, що він є рідним сином ОСОБА_3, який помер;
- визнати незаконним набуття права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований на земельній ділянці;
- скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок;
- визнати за ним право власності на частку житлового будинку, розташованого на земельній ділянці, а також на частку 2-х кімнатної ізольованої квартири.
Рішенням суду першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_3 , який помер. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог скасовано. Позовні вимоги в цій частині задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноважений на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (частина перша, п'ята, шоста статті 12673 ЦК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
Суд може задовольнити позов лише тієї особи, яка має право пред'явлення вимоги до відповідачів. У разі відсутності у позивача такого права, його вимоги не підлягають задоволенню.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право зж.
ВИСНОВКИ: у цій справіпозивач висловив як прямо (в заяві), так і своєю поведінкою (приймав участь участь у судовому засіданні, яким за відповідачкою визнано право власності на спірне нерухоме майно, погодився з таким рішенням, та в апеляційному порядку його не оскаржував), заявляв, що не буде реалізовувати своє право на спадкування. За таких обставин право на оспорення набуття відповідачкою права власності на спірне нерухоме майно у позивача припинилося, оскільки ОСОБА_1 його не успадкував, а тому підстави для задоволення його позовних вимог відсутні.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок спадкування, принцип добросовісності, захист спадкових прав
