Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 листопада 2025 року
у справі № 990SСGС/26/25
Адміністративна юрисдикція
Щодо правового значення можливості оскаржити рішення дисциплінарного органу суддів
Фабула справи: суддя оскаржила до Великої Палати Верховного Суду ухвалу Вищої ради правосуддя про відмову в задоволенні клопотання її представника про поновлення строку подання скарги на рішення Дисциплінарної палати, посилаючись на несвоєчасне вручення їй копії цього рішення, перебування у відпустці та необхідність часу для підготовки аргументованої скарги.
Правова позиція Верховного Суду: закон пов'язує відлік строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати з моментом ухвалення рішення, а не з моментом його отримання суддею, оскільки іншого тлумачення норма ч. 2 ст. 51 Закону № 1798 VIII не передбачає, про що зазначалося раніше.
Застосовуючи норму ч. 2 ст. 51 Закону № 1798 VIII, слід враховувати, зокрема, рішення від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and Others v. Spain, заява № 38366/97), в якому ЄСПЛ зауважив, що сторони повинні мати можливість скористатися правом на вчинення позову чи подання апеляції з того моменту, коли вони ознайомились із судовими рішеннями, що покладають на них обов`язки або можуть порушувати їхні законні права чи інтереси. Інакше суди можуть значно скорочувати час для подання апеляції або навіть унеможливлювати подання апеляції, зволікаючи із врученням рішень. Як засіб спілкування між судовим органом та сторонами вручення рішення створює можливість для сторін ознайомитися з рішенням та підставами для нього, таким чином надаючи їм змогу оскаржити його, якщо вони вважатимуть це за доцільне.
Можливість учасника справи реалізувати своє право на подання скарги має корелювати з обізнаністю цієї особи не з результатом розгляду справи, а з мотивами рішення дисциплінарного органу. Належне мотивування свого рішення дисциплінарним органом, функції якого подібні до функцій суду, є не лише запобіжником проти свавілля держави і елементом права на справедливий суд, але й важливим засобом комунікації з учасниками справи, які, ознайомлюючись з текстом документа, можуть зрозуміти підґрунтя, на якому дисциплінарний орган побудував своє рішення.
Висвітленими в тексті мотивами суд чи інший державний орган, функції якого подібні до судових, пояснює ухвалене ним рішення крізь призму принципів, закріплених у ч. 2 ст. 2 КАС України, недотримання яких може призвести до скасування цього рішення. Надане пояснення може спонукати учасника справи погодитися з ухваленим рішенням чи оскаржити його.
Отже, не заперечуючи висновків ВРП про те, що суддя ОСОБА_1 знала результат розгляду дисциплінарної справи, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що скарга як дієвий механізм захисту порушеного права має містити належне правове обґрунтування позиції скаржника з урахуванням мотивів прийнятого рішення, а не формальну незгоду з рішенням дисциплінарного органу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суворе застосування ВРП темпорального обмеження на оскарження рішень дисциплінарних органів без урахування зазначених суддею ОСОБА_1 причин пропуску строку на подання скарги є непропорційним щодо мети - забезпечення правової визначеності, що по своїй суті можна розцінити як таке, що суперечить суті права на доступ до суду в аспекті апеляційного оскарження рішення та створює формальні перешкоди для використання заявницею доступних засобів правового захисту.
Висновки: можливість оскаржити рішення дисциплінарного органу є важливою запорукою суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом, що ВРП зобов`язана враховувати як орган, який відповідно до ст. 1 Закону № 1798-VIII насамперед діє для забезпечення незалежності судової влади, у тому числі при вирішенні питання про поновлення строків на оскарження рішення дисциплінарного органу.
Ключові слова: наслідки перебування у відпустці, порядок обрахунку строків, порушення суддівської етики, доступ до правосуддя