Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Ухвалою
від 03 листопада 2020 року
у справі № 910/8113/16
Господарська юрисдикція
Щодо недопустимості перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, з підстави наявності рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності
ФАБУЛА СПРАВИ
У справі № 910/8113/16 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «НВП «Світло», Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Квадрат на Малевича», про визнання недійсним рішень та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 до ТОВ «НВП «Світло», Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, про визнання недійсним рішень ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови ВГСУ від 14 листопада 2017 року у справі № 910/8113/16 та ухвал Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2018 року, від 13 серпня 2019 року та від 17 вересня 2019 року на підставі пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України.
ОЦІНКА СУДУ
На вирішення Великої Палати Верховного Суду як виключну правову проблему поставлені два запитання: як постанова Великої Палати Верховного Суду, прийнята за результатами розгляду скарги на рішення ВРП, яка містить висновки щодо дій суду не як суду, встановленого законом, впливає на чинність постановленого у справі судового рішення, та чи є ця постанова підставою для перегляду такого судового рішення за нововиявленими обставинами.
Виключно законами України визначаються судоустрій та судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття у них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.
Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються правосуддя, неможливий (мотивувальна частина Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001).
Стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною першою статті 5 вказаного Закону правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства, що, у свою чергу, узгоджується зі статтею 124 Конституції України.
За сталою практикою ЄСПЛ принцип правової (юридичної) визначеності, який вимагає, щоб у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не могло ставитися під сумнів, відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави, є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.
Висновок Великої Палати Верховного Суду за наслідками оскарження рішення ВРП у постанові стосується саме оцінки рішення ВРП, його відповідності закону та підтверджує, що суддів було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за помилкові дії, які не узгоджувалися з вимогами процесуального закону, з підстави, визначеної пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
Тож обставини, на які посилається заявник, стосуються не існування доказу або факту, який має значення для з`ясування обставин справи, а оцінки змісту процесуальних дій колегії суддів під час вирішення справи, і, відтак, не відповідають жодному з критеріїв взаємопов'язаних умов, передбачених для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, а отже, не є нововиявленими обставинами в розумінні приписів частини другої статті 320 ГПК України.
ВИСНОВКИ: що ж до оцінки дій судді при вирішенні справи, то такі дії можуть бути підставою для перегляду судових рішень у виключних випадках і тільки за наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 320 ГПК України, а саме: встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом; встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
Рішення у дисциплінарній справі не можна вважати особливими і непереборними обставинами, з якими пов'язано право на оскарження рішення, яке набрало законної сили. Тож застосування екстраординарної процедури перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, з такої підстави, як наявність рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарній справі, є порушенням принципу верховенства права, зокрема принципу правової визначеності.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори за участю ВРП, умови перегляду судових рішень, остаточність судового рішення, відповідальність суддів
