Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 листопада 2023 року
у справі № 916/1489/22[1]
Господарська юрисдикція
Щодо моменту, коли починається перебіг позовної давності щодо шкоди, завданої Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та іншим колишнім кредиторам банку
Фабула справи: ПАТ "Фінростбанк" було визнано неплатоспроможним і почалася процедура його виведення з ринку.
Після завершення ліквідаційної процедури та припинення Банку як юридичної особи, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від власного імені, а не як ліквідатор Банку, звернувся з позовом про солідарне стягнення суми збитків (шкоди) до голови правління Банку ОСОБА_4, заступника голови правління ОСОБА_1, голови спостережної ради ОСОБА_2, члена спостережної ради ОСОБА_3 , які ухвалювали рішення про укладення договору застави майнових прав Банку/майнове поручительство в забезпечення зобов`язань ТОВ "Біт-Стерео" за кредитним договором та договорами, які вносили зміни до нього, і підписували відповідні документи протягом 2011-2014 років.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачі завдали Банку та його кредиторам збитки (шкоду) в розмірі 29 975 145,92 грн, але відмовили у задоволенні позову через сплив позовної давності. Вважали, що до спірних відносин не підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, встановлена ч.7 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відповідна норма набула чинності лише 05.08.2021, тобто не діяла у період, коли вчинялися протиправні дії (2011-2014) і не може мати зворотної сили.
Мотивація касаційної скарги: Фонд вважає, що суди зробили неправильний висновок щодо пропуску позовної давності.
Правова позиція Верховного Суду: якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуженням майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.
Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку.
У справі, що переглядається, суди для розрахунку шкоди взяли до уваги наданий Фондом розрахунок втрат майна Банку та його кредиторів, завданих конкретними господарськими операціями, правочинами, тобто конкретними діями. Так, суд першої інстанції вказав, що Фондом заявлено вимогу про стягнення шкоди, заподіяної окремими діями відповідачів, тому суд вважає обґрунтованим здійснений позивачем розрахунок шкоди:
29 720 529,82 грн (сума заборгованості) + 256 989,62 грн (сума заборгованості по процентах) - 2 373,52 грн (вартість продажу активу) = 29 975 145,92 грн (двадцять дев`ять мільйонів дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сто сорок п`ять гривень 92 копійки).
Отже, за такою логікою, датою, коли позивач міг визначити суму збитків мала би бути щонайменше дата вчинення правочину з продажу Банком прав вимоги за Кредитним договором за ціною лише 2 373,52 грн, тобто дату укладення Договору про відступлення права вимоги, на що неодноразово звертав увагу Фонд.
Більше того, суди попередніх інстанцій не врахували те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зробила висновок щодо застосування позовної давності у спорі між банком та його посадовими особами про стягнення збитків, завданих банку. Тоді як у цій справі Фонд звертався з позовними вимогами від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку.
Після припинення банку як юридичної особи Фонд вже не може звертатися як ліквідатор з позовом від імені банку про стягнення шкоди, завданої банку.
При цьому, право Фонду звернутися до суду від власного імені в інтересах вкладників та інших колишніх кредиторів банку з позовом про стягнення шкоди з пов'язаних осіб банку прямо передбачено нормами чинного законодавства.
Фонд та інші колишні кредитори банку можуть вважатися такими, що зазнали шкоди (втратили вклади чи право вимоги до банку) тільки після припинення банку як юридичної особи; саме з моменту припинення банку для них наступають наслідки протиправних дій керівників (посадових осіб) банку.
Пов`язані з банком особи мають фідуціарні обов`язки не лише перед банком, але й перед його вкладниками, а тому протиправними діями пов`язаних з банком осіб може бути завдано шкоди і самому банку, і його кредиторам.
Вкладники та інші кредитори банку не наділені правом самостійно звернутися з позовом до пов'язаних осіб банку за стягненням завданої шкоди, у їх інтересах має право діяти лише Фонд (такий позов має ознаки групового).
Окрім того, тільки після завершення ліквідаційної процедури (продажу активів) та припинення банку можна визначити точний розмір шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку.
Висновки: моментом, коли починається перебіг позовної давності щодо шкоди, завданої Фонду та іншим колишнім кредиторам банку, є момент припинення банку як юридичної особи. Адже саме з цього моменту кредиторам банку, вимоги яких до банку не були задоволені, а погашені через недостатність майна банку, була завдана шкода (для них наступили негативні майнові наслідки). І саме з цього моменту у Фонду виникає право на позов від власного імені в інтересах колишніх кредиторів банку.
Ключові слова: значення правового висновку, виключна правова проблема, виведення банку з ринку
