Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 лютого 2026 року
у справі № 44/440-б
Господарська юрисдикція
Щодо обмеження повноважень керівника на укладення правочинів на певну суму коштів як підстави для звільнення його від субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство
ФАБУЛА СПРАВИ
У межах справи №44/440-б за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті`Ком" про банкрутство ліквідатор Боржника подав до господарського суду заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Боржника на його засновника (учасника) ТОВ "Інвестментс Енд Девелопмент" та керівників ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (далі - Заява).
Рішенням господарського суду Заяву задоволено частково, покладено на ТОВ "Інвестментс Енд Девелопмент", ОСОБА_1 і ОСОБА_3 субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями Боржника, стягнуто з перелічених осіб на користь Боржника грошові кошти в розмірі 525149239,53 грн, у решті вимог відмовлено.
Постановою апеляційного господарського суду залишено без змін зазначене рішення в частині покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Боржника та стягнення з нього на користь Боржника грошових коштів у розмірі 525149239,53 грн, а також у частині відмови у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Боржника на ОСОБА_2 та стягнення з нього на користь Боржника вказаної суми коштів. У іншій частині рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не переглядалось.
ОЦІНКА СУДУ
Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема, частиною 2 статті 61 КУзПБ до яких віднесено: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.
Виходячи зі змісту частини 2 статті 61 КУзПБ суб'єктів субсидіарної відповідальності умовно можна поділити на дві групи:
І група - засновники (учасники, акціонери) та інші особи, які відповідно до закону за своїм юридичним статусом та відповідно до установчих документів мають право безпосередньо давати обов'язкові для виконання боржником (його органів управління) вказівки, приймати рішення, видавати розпорядження чи накази боржнику. У законодавстві України віднесені до цієї групи особи іменуються як: "заінтересовані особи стосовно боржника" (стаття 1 Закону про банкрутство, стаття 1 КУзПБ), "пов'язані особи" (стаття 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", стаття 14.1.159. Податкового кодексу України, стаття 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність"), "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення");
ІІ група - інші особи, які не мають формалізованих зв'язків із юридичною особою-боржником однак мають змогу іншим чином визначати та впливати на поведінку боржника в господарських відносинах. Такі особи самостійно або спільно з іншими особами визначають волю боржника щодо здійснення або утримання від здійснення певних дій.
Системний аналіз змісту, зокрема, частини 2 статті 61 КУзПБ у взаємозв'язку з іншими нормами законодавства дає підстави для висновку, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.
Телеологічний спосіб тлумачення зазначених норм приводить до висновку про те, що таке розуміння поняття третіх осіб як суб'єктів субсидіарної відповідальності відповідає змісту інституту субсидіарної відповідальності осіб винних у доведенні до банкрутства боржника, метою якого є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.
Юридичним механізмом досягнення наведеної мети є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності.
Тож визначаючи суб`єкта відповідальності суду слід враховувати, що кожна дія або бездіяльність, які стали причиною неплатоспроможності боржника, має визначатися окремо так само як і особи, причетні до такої дії (бездіяльності).
Вочевидь, що на особу, яка отримала вигоду з протиправної, в тому числі недобросовісної, поведінки керівника чи засновників боржника поширюються правила субсидіарної відповідальності.
Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.
При цьому аналіз частини 2 статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час відкриття / здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб'єктів відповідальності до дати відкриття справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб'єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).
ВИСНОВКИ: саме лише обмеження повноважень керівника на укладення правочинів на певну суму коштів не є достатньою підставою для звільнення його від субсидіарної відповідальності за наслідки, спричинені боржнику укладенням такого правочину та / або його виконанням. Однак для застосування такої відповідальності недостатньою є лише констатація факту укладення правочину керівником боржника, необхідним є встановлення у межах стандарту доказування, визначеного статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, сукупності обставин, які характеризують роль такого керівника та / або учасників боржника, інших осіб у процесі укладення відповідного договору та / або його виконання, тобто конкретних дій / бездіяльності щодо ініціювання та / або сприяння такому укладенню всупереч інтересам боржника, приховування певної інформації щодо його економічної недоцільності, визначення завідомо невигідних умов договору, вчинення / невчинення дій з його виконання, належного контролю за використанням отриманих коштів, виведення їх на свою користь чи на користь інших осіб тощо.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави субсидіарної відповідальності, суб'єкти субсидіарної відповідальності, відповідальність керівника
