Правова позиція
Конституційного Суду України
згідно з Рішенням
у справі № 3-29/2024(60/24)[2]
від 11 березня 2026 року № 2-р(I)/2026
Щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“ у контексті автономії закладу вищої освіти
Суб’єкт права на конституційну скаргу: Падєрін В.О.
Фабула справи: суб’єкт права на конституційну скаргу звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) пункт 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“ від 1 липня 2014 року № 1556–VII (далі – Закон № 1556).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 46 Закону № 1556 однією з підстав для відрахування здобувача вищої освіти є „порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання“.
На думку Падєріна В.О., застосування оспорюваного припису Закону № 1556 у його справі призвело до порушення гарантованого частиною другою статті 58 Конституції України права „не бути притягнутим до відповідальності за діяння, що не визнається законом як правопорушення“.
Правова позиція: вирішуючи цю справу, Конституційний Суд України керується тим, що заклад вищої освіти як суб’єкт господарювання може діяти в одному з таких статусів: бюджетна установа, неприбутковий заклад вищої освіти, прибутковий заклад вищої освіти (частина перша статті 27 Закону № 1556); заклад вищої освіти діє на підставі свого статуту.
Діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування (пункт 1 частини першої статті 32 Закону № 1556). Автономія закладу вищої освіти – це самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти в ухваленні рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, установлених Законом № 1556 (пункт 1 частини першої статті 1 Закону № 1556).
У конституційному вимірі автономія закладу вищої освіти співвідноситься зі свободою наукової творчості, передбаченою статтею 54 Конституції України.
За юридичною позицією Конституційного Суду Республіки Хорватія автономія університету повинна здійснюватися задля заохочення та сприяння розвитку науки, культури та мистецтва, що виключає право обмежувати автономію університетів, гарантовану конституцією, у сфері, яка прямо встановлена як основний зміст академічного самоврядування, тоді як у всіх інших питаннях обмеження мають бути правомірними, тобто відповідати конституційній меті (рішення від 26 січня 2000 року № U-I-902/1999).
Висновки: автономія закладу вищої освіти зумовлює потребу такої самоорганізації та саморегулювання, які є відкритими до критики, служать громадському інтересові, установленню істини стосовно викликів, що постають перед державою і суспільством, здійснюються прозоро та публічно. Університет має академічну автономію, а студент – академічні свободи, і жодна з цих категорій не є абсолютною.
Ключові слова: освітні права, правовий статус здобувача освіти, договірні відносини із закладом освіти
