Правова позиція
Конституційного Суду України
згідно з Рішенням
у справі № 3-162/2024(327/24)[4]
від 01 квітня 2026 року № 3-р(ІІ)/2026
Щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини п’ятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України
Суб’єкт права на конституційну скаргу: Червінський Р.Г.
Фабула справи: автор конституційної скарги звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині другій статті 3, частинам першій, другій статті 8, статті 21, частинам першій, другій статті 22, частинам першій, другій статті 29, статтям 55, 59, частині другій статті 63, частині першій статті 126, пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України (конституційність) частину п’яту статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з частиною п’ятою статті 615 Кодексу „у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний слідчим суддею, керівником органу прокуратури під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці“.
На думку автора клопотання, частина п’ята статті 615 Кодексу „призводить до втрати ефективного судового контролю та можливості ув’язнення особи без дослідження обґрунтованості обвинувачення“ і ризиків, передбачених Кодексом, порушує принцип рівності сторін судового процесу, дає можливість ухвалювати невмотивовані судові рішення.
Червінський Р.Г. вважає, що внаслідок застосування оспорюваного припису статті 615 Кодексу „непоправно порушуються гарантії, надані Конституцією України, зокрема право на свободу і особисту недоторканність, принцип дії верховенства права, гарантія того, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави, гарантія захисту судом прав і свобод людини і громадянина, незалежності і недоторканності суду, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, доступ до правосуддя“.
Правова позиція: досліджуючи, чи дотримано вимоги принципу домірності припису частини п’ятої статті 615 Кодексу, Конституційний Суд України виходить із того, що за статтею 29 Основного Закону України „ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом“ (частина друга); „у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою“ (частина третя).
Конституційний Суд України послідовно обстоює юридичну позицію, згідно з якою обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та лише на підставі вмотивованого рішення суду.
Повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила появу юридичних інститутів та процесуальних механізмів, які раніше не існували та не узвичаєні для національного і міжнародного правопорядків.
Водночас запровадження нових юридичних інститутів та спеціальних процесуальних механізмів у ділянці кримінального процесуального права, зумовлених потребами держави в захисті від збройної агресії та забезпеченні її обороноздатності, не повинно мати наслідком визначення в законі заходів кримінального процесуального примусу, що суперечать конституційним цінностям та принципам.
Тому зміни кримінального процесуального законодавства мають ґрунтуватися на Конституції України та не створювати юридичних інститутів і процесуальних механізмів, що нівелюють конституційні гарантії реалізації та захисту людських прав.
Унормовуючи особливий режим досудового розслідування та судового розгляду в умовах воєнного стану, держава має не лише забезпечити досягнення мети кримінального судочинства та виконання завдань кримінального провадження, а й ураховувати, що приписи актів національного права не мають порушувати основоположних прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України, та повинні відповідати її міжнародним зобов’язанням.
Унормовуючи кримінальні процесуальні відносини з дотриманням вимог Конституції України, зокрема регламентуючи особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану, держава має враховувати, що в цих умовах, безперечно, можливим є виникнення обставин, які обʼєктивно унеможливлюють своєчасне проведення підготовчого або іншого судового засідання.
Однак неможливість проведення підготовчого або іншого судового засідання за обʼєктивних обставин не повинна мати наслідком те, що стосовно особи буде продовжено застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, на строк до двох місяців без потреби забезпечення своєчасного розгляду судом доказів обставин для продовження застосування стосовно особи тримання під вартою після спливу строку застосування раніше обраного запобіжного заходу.
На виконання вимог Конституції України у Кодексі мають бути внормовані відносини з проведення підготовчого або іншого судового засідання в кримінальному провадженні для вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в іншому складі суду або іншим судом у разі, коли своєчасний розгляд цього питання неможливий унаслідок певних об’єктивних обставин.
Висновки: аналіз частини п’ятої статті 615 Кодексу свідчить, що вона є підставою для втручання в основоположні права і свободи людини і громадянина, визначені Конституцією України, а саме право на свободу, особисту недоторканність (частини перша, друга статті 29) та право на судовий захист (частина перша статті 55).
Верховна Рада України, вносячи зміни до частини п’ятої статті 615 Кодексу Законом № 2462, мала на меті внормування поняття „неможливість проведення підготовчого судового засідання“, однак не вмотивувала потреби встановлення в цьому приписі двомісячного строку як максимального строку продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Унаслідок цього на підставі частини п’ятої статті 615 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання може бути продовжений на строк до двох місяців без встановлення судом обставин для продовження строку застосування стосовно особи цього запобіжного заходу.
Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України висновує, що частина п’ята статті 615 Кодексу, яка визначає продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до двох місяців у разі неможливості проведення підготовчого судового засідання, встановлює надмірне втручання та свавільне обмеження прав і свобод людини і громадянина, гарантованих частинами першою, другою, третьою статті 29, частиною першою статті 55 Конституції України.
З огляду на наведене частина п’ята статті 615 Кодексу суперечить частині першій статті 8, частинам першій, другій, третій статті 29, частині першій статті 55 Конституції України.
Ключові слова: особливості кримінального провадження, свавільне тримання під вартою, принцип правовладдя, строки запобіжних заходів
