Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 лютого 2026 року
у справі № 460/5795/18
Цивільна юрисдикція
Щодо виселення осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки - ОСОБА_3, про виселення без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
Предметом позову у цій справі є вимога про виселення відповідача з належного позивачці житлового будинку на підставі частини першої статті 116 Житлового кодексу України (назва Кодексу в редакції Закону України від 21 квітня 2022 року № 2215-IX «Про дерадянізацію законодавства України» (далі - ЖК України))), з підстав антигромадської поведінки відповідача, систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим їх спільне проживання, а заходи запобігання та громадського впливу, вжиті щодо відповідача, виявилися безрезультатними та не призвели до припинення протиправної поведінки.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Підстави виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення визначені статтею 116 ЖК України.
За положеннями частини першої статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Отже, цивільно-правова відповідальність за статтею 116 ЖК України настає при руйнуванні чи псуванні житлового приміщення, або використанні його не за призначенням, або систематичному порушенні правил співжиття. Під систематичністю розуміється вчинення двох і більше правопорушень. При цьому необхідно, щоб така поведінка винної особи була предметом розгляду органів місцевого самоврядування, поліції, прокуратури, суду, громадських організацій тощо, а застосовані заходи попередження, громадського впливу виявились безрезультатними.
Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Закон встановлює як умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому випадку були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій). Передбачається, що руйнація або псування здійснювалися із вини наймача.
Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач такого приміщення чи хто-небудь із членів його сім`ї, що сумісно проживають із ним, опікуни, попечителі, піднаймачі та інші, які спільно проживають.
Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.
До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюються неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі.
Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов`язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір`ї, а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.
Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття.
Таким чином, установивши, що відповідач систематично протягом тривалого часу вчиняє насильство стосовно матері та порушує правила співжиття, що є достатньою підставою для усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні належним їй будинком шляхом виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій урахували, що виселення є найбільш крайнім заходом втручання у право людини на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції, однак таке втручання в особисті права може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших осіб і у контексті статті 2 Конвенції права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканність, та дійшли обґрунтованого висновку про те, що за обставинами цієї справи (позивачка є особою похилого віку (72 роки), а отже не має змоги фізично протистояти відповідачу, який вчиняє щодо неї фізичне та психологічне насильство) припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом його виселення відповідає такому критерію та переслідує легітимну мету.
ВИСНОВКИ: при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, належить виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ тощо.
За умовами норми статті 116 ЖК України підставою виселення вказаних осіб може стати не будь-яке порушення правил співжиття, а лише таке, котре відбувається в жилому приміщенні і стосується відносин щодо користування жилими приміщеннями осіб, які проживають у них. Тому для виселення за цією підставою необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: умови виселення, захист житлових прав, відповідальність користувача житла
