Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 травня 2021 року
у справі № 555/571/20
Цивільна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для виселення із належного на праві власності релігійній громаді житлового будинку членів сім'ї настоятеля храму
ФАБУЛА СПРАВИ
Релігійна громада Свято-Михайлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Поліське Березнівського району Рівненської області (далі - релігійна громада) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання звільнити житлове приміщення.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог релігійної громади відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Частиною першою статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом із тим, права релігійної громади, як власника житлового будинку, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в якій закладено принцип мирного володіння майном.
ВИСНОВКИ: cуд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Висновки судів мотивовані тим, що відповідачі вселилися до спірного житлового приміщення зі згоди попереднього власника - релігійної громади, безперервно проживають у будинку більше 25 років, іншого житла не мають.
Судами попередніх інстанцій, із урахуванням принципу пропорційності, з дотриманням балансу інтересів сторін спору відносно спірного житлового приміщення, зроблено обґрунтований висновок про те, що фактичне виселення всієї сім'ї разом із малолітніми дітьми із займаного будинку, яким відповідачі користувалися тривалий час, не відповідатиме потребам загальної суспільної ваги та позбавить відповідачів фундаментальних прав на збереження єдиного житла, яке вони займають на протязі 25 років.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на повагу до житла, захист житлових прав, майно релігійної громади
