Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 лютого 2026 року
у справі № 713/1153/23
Цивільна юрисдикція
Щодо неможливості здійснення реєстраційної дії зі зняття з реєстрації місця проживання особи за наявності судового рішення, яким встановлено її право на житло або відмовлено у виселенні
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання.
Рішенням районного суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду: рішення районного суду скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вказує, що: апеляційний суд, незважаючи на пряму норму - ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», безпідставно застосовує правовий висновок Верховного Суду, який був зроблений у справі за позовом банку до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, на яке звернено стягнення як на предмет іпотеки, та зняття з реєстраційного обліку. За наявності прямої норми посилання апеляційного суду на наявність житлового сервітуту у позивача є безпідставним.
Правова позиція Верховного Суду: парламентом в Законі України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» розмежовано випадки за яких відбувається зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення та коли лише за заявою власника житла.
За наявності судового рішення, яке набрало законної сили, в якому встановлено наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, спір про оспорення рішення органу місцевого самоврядування про зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла буде мати приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу місцевого самоврядування.
Власник житла зобов'язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, невласника житла, якому встановлено в судовому рішенні наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права).
Висновки: законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права. Тому судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла.
Ключові слова: примусове виселення, наслідки встановлення сервітуту, недоторканність житла
