Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 травня 2026 року
у справі № 711/5536/20[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для визнання проведення контролю за вчиненням злочину як провокування до його вчинення
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Практикою ЄСПЛ визначено аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (справа «Банніков проти Російської Федерації» (заява № 18757/06, рішення від 04 листопада 2010 року, § 37-65); справа «Матановіч проти Хорватії» (заява № 2742/12, рішення від 04 квітня 2017 року, § 123-135); «Раманаускас проти Литви» (заява № 55146/14, рішення від 20 лютого 2018 року, § 54-62). Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. При цьому під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, для встановлення факту провокації злочину ЄСПЛ вважає визначальним з'ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об'єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
ВИСНОВКИ: проведення контролю за вчиненням злочину не є провокуванням до його вчинення і за відсутності ознак провокації вказана слідча дія може проводитися один або декілька разів, а застосування особливих методів ведення слідства, зокрема агентурних методів, саме по собі не може порушувати права особи.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок НСРД, підстави проведення НСРД, ознаки провокування до злочину
