Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 квітня 2026 року
у справі № 140/8189/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо оплати часу простою у разі закінчення відпустки під час дії наказу про простій
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області, за участю третьої особи - Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками - з вимогою стягнути з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області заробітну плату за період з 19.07.2022 по 01.12.2022 у розмірі 17 299,57 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона перебуває у трудових відносинах з Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області та з 12.09.2016 по 18.07.2022 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до пункту 18 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки».
У зв`язку з виключенням із Закону України «Про відпустки» пункту 18 частини першої статті 25, з 19.07.2022 вона продовжує працювати, проте заробітну плату з урахуванням того факту, що у відповідача мав місце простій, їй не виплачували.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Відпустка (будь-якого виду) і простій є різними формами тимчасового звільнення від виконання роботи, які не можуть застосовуватися до працівника одночасно.
У випадку перебування працівника у відпустці, правові наслідки, пов`язані з простоєм, на нього не поширюється. У такому разі працівники мають права на гарантії та компенсації, пов`язані з відповідним видом відпустки, зокрема на оплату усієї тривалості відпустки на умовах, визначених Законом України «Про відпустки» та постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Поширення простою на працівників, відпустка яких закінчується під час дії наказу (розпорядження) про простій, залежить від того, чи було оголошено простій для всього підприємства, установи, організації чи відповідних структурних підрозділів, або ж для окремих працівників.
Наказ (розпорядження) про оголошення простою для всього підприємства, установи, організації є нормативним актом локального характеру, дія якого поширюється на весь штат.
Отже, у разі оголошення простою підприємства, установи, організації, відповідні правові наслідки простою розповсюджуються і на працівників, які виходять із відпусток, і прийняття окремого наказу (розпорядження) щодо простою такого працівника не вимагається.
Водночас автоматичне застосування до працівника наказу (розпорядження) про простій (якщо він оголошений для всього підприємства, установи, організації чи для структурного підрозділу, в якому працює особа, відпустка якої закінчується) не має наслідком автоматичне нарахування оплати за простій.
Виходячи із положень статей 34, 113 КЗпП України, умовами оплати простою є сукупність таких обставин: 1) простій виник не з вини працівника; 2) працівник готовий до виконання роботи, але в роботодавця відсутня організаційна та/або технічна спроможність забезпечити виконання роботи працівником через дію невідворотних сил або у зв`язку з іншими істотними обставинами.
ВИСНОВКИ: у разі закінчення відпустки під час дії наказу про простій, оплата часу простою здійснюється після засвідчення готовності працівника приступити до виконання своїх обов`язків шляхом виходу на роботу, а якщо умовами простою присутність працівників на робочому місці не вимагається - шляхом повідомлення безпосереднього керівника та / або структурного підрозділу, відповідального за управління персоналом, про закінчення відпустки та готовність приступити до роботи.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: умови оплати праці, невиконання трудових обов'язків, правова природа простою
